цікаві деталі та враження. Він завжди носив із собою книжечку для замальовок. Згодом у своєму трактаті про живопис він радив усім художникам, сьогоднішнім і майбутнім, мати при собі таку книжечку – кишеньковий альбомчик для малювання. І щоб папір у ньому був таким, з якого неможливо витерти рисунок, а можна лише перегорнути аркуш і зробити новий ескіз.
В одній із таких книжечок Леонардо да Вінчі записав: «Коли ти один, то володієш усім. Коли ж хтось поруч – лише половиною». Важко бачити в одній людині водночас талановитого художника та холодного дослідника. Проте ним завжди володіло величезне прагнення до пізнання все нових і нових знань в усіх можливих ділянках природознавства. У своїх записах Леонардо байдужий до людських почуттів, іноді навіть жорстокий.
Щоб якомога краще дослідити, яким є справжнє життя, він часто відвідував лікарню Санта-Марія Нуова у Флоренції. Якось туди привезли дуже старого чоловіка. Леонардо лагідно розговорився із дідусем, навіть запитав, скільки ж старому років. Той відповів, що не пам’ятає, але знає, що його онук помер у 68 років. Вони спокійно та мирно розмовляли. І так само спокійно, неначе заснув, старий залишив цей світ. Да Вінчі одразу ж забрав його тіло для того, щоб дослідити та знайти причину такої легкої смерті. Він щойно приязно спілкувався з цим чоловіком, а за дві години вже вивчав його тіло як учений.
У наш час художники дізнаються про детальну будову людського тіла переважно з книжок. Тоді таких підручників просто ще не було. І не лише для митців, а й для лікарів. Застосовувати знання з анатомії (це наука про те, як влаштоване тіло людини) для правильного зображення людей на картинах було досить зухвалим і сміливим рішенням для того часу. За таке можна було потрапити до в’язниці чи на вогнище. Набагато пізніше саме з дуже точних і детальних малюнків Леонардо да Вінчі буде складено багато посібників з анатомії.
До нього ніхто не малював людину так, як, наприклад, на картині «Святий Ієронім». Тіло святого виписане зі знанням найдрібніших його деталей та особливостей будови. Ієронім зображений у момент каяття у гріхах. Він готується ударити себе каменем у груди. Біля ніг святого лежить приборканий лев. За легендою, в лапу хижака потрапила скалка і він мало не сказився від жахливого болю. Ієронім витягнув скалку, а після цього вони з царем звірів стали нерозлучними друзями. На полотні святий каявся у своєму захопленні – читанні старовинних, заборонених тоді книг. В епоху Леонардо це вважи гріхом. І художник не просто малював картину. Він відчував свою схожість, внутрішню єдність, спорідненість з Ієронімом. От лишень каятися він наміру не мав. Адже Леонардо хотів би дізнатися про все на світі, проникнути в усі таємниці Землі.
«Святий Ієронім» так і лишився незакінченим. Леонардо виконав його тільки чорною та білою фарбами, але картина потребувала ще дуже багато шарів різних фарб.
Так і не довівши цю роботу до завершення, художник узявся виконувати нове замовлення.
