Саардама ще її прапрабусею, звабливий корсаж за модою минулих часів і спокусливо коротку спідницю, що відкривала найгарніші ніжки на всю околицю.
Ікабод Крейн мав ніжне і велелюбне серце. Не дивно, що такий ласий шматочок привернув його увагу, особливо після того, як він кілька разів відвідав її в батьківському домі. Старий Балт ван Тассель міг би служити зразковим портретом успішного, благодушного, вдоволеного собою фермера. Щоправда, його погляди і думки не надто часто перелітали за огорожу його садиби, проте в її межах все було затишно, впорядковано і добротно. Він спокійно і задоволено оглядав свої багатства, проте пихатим не був, пишаючись лише добробутом і достатком, а не тим, що він багатший за інших. Його «замок» був розташований поблизу Гудзона, в одному з тих зелених, затишних і родючих куточків, де так охоче гніздяться голландські фермери. Величезний в'яз простягав над будинком свої могутні гілки; біля його підніжжя, в невеликому водоймищі, для якого була пристосована стара діжка, кипіло і рвалося назовні холодне джерело з дивовижно м'якою і смачною водою; виливаючись з водойми, воно текло, поблискуючи серед трави, і впадало в струмочок, що тихо дзюрчав і протікав серед карликових верб і вільшняка. Поряд з будинком стояла простора комора; вона була збудована настільки добротно, що скидалася на сільську церкву. Кожне вікно і кожна щілина її, здавалося, ось-ось готові розступитися і пролити назовні незліченні скарби ферми; всередині її від світанку до заходу сонця було чути діловитий стукіт ціпа; ластівки і стрижі весело щебетали і невтомно снували під навісом даху, а незліченні голуби, деякі – схилившись набік і поглядаючи одним оком в небо, немов для того, щоб з'ясувати, яка сьогодні погода, інші – сховавши голову під крило або уткнувши її в груди, треті – роздуваючись, воркучи і кланяючись своїм дамам, – раділи на даху сонячному сяйву.
Гладкі, неповороткі, вгодовані на забій свині мирно рохкають і ніжаться у прохолоді хліва, звідки час від часу, немов того, щоб, форкаючи, вдихнути п'ятачком повітря, вибігали надвір ватаги потішних дитинчат-поросят. Ескадра білосніжних гусей у всьому своєму блиску, ескортуючи незліченний качиний флот, повільно і поважно пливла вздовж берега ставка по сусідству; полки індиків сповнювали гомоном двір; пронизуючи все роздратованим криком, метушилися, немов очманілі, схожі на лайливих господинь цесарки. Перед дверима комори бундючився галантний півень – зразковий чоловік, воїн і джентльмен; який під змах блискучих крил кукурікав від радості і гордості, що переповнювали його серце, і раптом брався розривати землю; слідом за тим він великодушно і благородно скликав своїх вічно голодних дружин і дітей, аби потішити їх жаданим шматочком, який йому пощастило відшукати.
Коли наш педагог милувався цією красою, що обіцяла розкішне харчування упродовж зими, у нього аж котилася слина. Ненажерлива його уява підносила кожне порося винятково з пудингом у череві і яблуком у вишкіреній пащі; голубів
