Ба ні, ще вмію складати вірші. Ти подаруєш мені за вірш один поцілунок?
– Якщо вірш припаде мені до вподоби, то подарую. То що це за вірш?
Сіддхартха на хвилю замислився, а тоді проказав:
У свій тінистий гай ішла чарівна Камала.
Коло воріт уздрів її засмаглий самана,
Побачив квітку лотоса – і низько уклонивсь.
І вдячно Камала всміхнулася йому.
«Як солодко ж, – юнак подумав, – не богам,
А Камалі чарівній жертви нести».
Гучно заплескала Камала в долоні, аж на руках у неї задзвеніли золоті браслети.
– Славні ти складаєш вірші, засмаглий самано! А й справді, нічого зі мною не станеться, як подарую тобі за них цілунок.
Вона притягла поглядом Сіддхартху до себе, він нахилився й торкнувся губами її губів, що були немов щойно розламана смоква. Довго цілувала його Камала, і глибоко вражений Сіддхартха відчув, як вона його вчить, яка вона мудра, як полонить його, і відтручує, і приваблює знов. І збагнув Сіддхартха, що за цим першим цілунком його чекає ще довга низка продуманих і випробуваних цілунків, і кожен із них не буде схожий на решту. Важко дихаючи, Сіддхартха випроставсь, і цієї хвилини він нагадував подивованого хлопчика, що раптом укмітив, скільки ж то на світі є мудрого й такого, чого треба навчитись.
– Які ж гарні у тебе вірші! – вигукнула Камала. – Якби я була багата, то заплатила б тобі за них золотом. Одначе нелегко буде заробити віршами стільки грошей, скільки тобі треба. Бо якщо ти хочеш стати Камалиним другом, то грошей тобі знадобиться багато.
– Як же ти вмієш цілуватись, Камало! – прошепотів збентежений Сіддхартха.
– Так, цілуватись я вмію, саме тому мені й не бракує одежі, черевичків, браслетів і багатьох інших речей. А от що вийде з тебе? Невже ти тільки й умієш, що думати, постувати та складати вірші?
– Я знаю ще жертовні гімни, – відповів Сіддхартха. – Але тепер уже не хочу їх співати. Знаю також заклинання, але теж більш не хочу їх проказувати. Читав я трактати…
– Стривай, – урвала його Камала. – Ти вмієш читати? А писати?
– Звісно, вмію. Писати багато хто вміє.
– Більшість людей писати не вміють. І я не вмію. Це добре, що ти вмієш читати й писати. Дуже добре. І заклинання тобі ще знадобляться.
Цієї миті вбігла дівчина-служниця й прошепотіла господині щось на вухо.
– До мене гості! – вигукнула Камала. – Йди вже, Сіддхартхо, хутчій! І гляди, щоб ніхто тебе тут не побачив! Зустрінемось завтра!
А служниці Камала наказала дати благочестивому брахманові білу одіж. Не усвідомлюючи, що з ним діється, Сіддхартха спам’ятавсь аж тоді, як служниця потягла його за собою, провела манівцями до хатини в гаю й дала одіж. Затим підштовхнула в кущі й настійливо попросила, щоб він якомога скоріше і непомітно вибрався з гаю.
Сіддхартха залюбки зробив те, що йому й наказали. До лісу він звик, отож проліз крізь живопліт і нишком вислизнув з гаю. Задоволений
