то була якась торгова угода – й почав уголос читати.
– Прекрасно, – мовив купець. – А ти б не написав мені щось отут? – І простяг юнакові аркуш і грифель.
Сіддхартха написав і передав аркуш господареві. Той прочитав:
– «Уміти писати – це добре, а вміти думати – ще краще. Розум – це добре, а терпіння – ще краще».
– Пишеш ти славно, – похвалив Сіддхартху купець. – Ми з тобою ще побалакаємо. А сьогодні я прошу тебе бути моїм гостем і поселитись у цьому домі.
Сіддхартха подякував, прийняв запрошення і став жити в домі торговця. Юнакові принесли одежу та черевики, а слуга щодня готував йому купіль. Двічі на день тут накривали розкішний стіл, але Сіддхартха їв тільки один раз і не брав у рот ні м’яса, ні вина. Камасвамі розповідав йому про свої торговельні справи, хвалився коморами й крамом, показував свої обрахунки. Сіддхартха багато чого вчився, багато слухав і мало розмовляв. Пам’ятаючи про пораду Камали, він ніколи не ставив себе нижче Камасвамі, примушував купця, щоб той обходився з ним, як із рівним, навіть краще, аніж із рівним. Камасвамі вів свої справи дбайливо, нерідко з азартом, одначе Сіддхартха дивився на все це, немов на гру; він докладав зусиль, щоб добре опанувати правила гри, проте її зміст його не захоплював.
Не довго й пробув він у домі купця, як той вже почав прилучати його до своїх справ. Та щодня в годину, котру йому призначила Камала, Сіддхартха навідувався до красуні – гарно вбраний, у гарних черевиках, а невдовзі почав уже й приносити їй подарунки. Багато чого навчили Сіддхартху її червоні, розумні вуста. Багато чого навчили його ніжні й гнучкі її руки. Його, хто був у коханні ще тільки хлопчик і прагнув сліпо, невситимо пірнати в утіху, немов у глибінь бездонну, Камала вичерпно й терпляче навчала, що втіхи не можна зазнати, не даруючи втіху іншому, і що кожнісінький порух, кожен доторк, і погляд, і ласка, кожен клаптичок тіла ховають у собі таїну, і розкрити її – то для людини бувалої щастя. Вчила його Камала, що після свята кохання двоє не повинні йти одне від одного, не намилувавшись одне одним, не відчувши кожне себе переможеним, так само, як і переможцем, щоб у жодного з них не прокинулось відчуття переситу чи спустошеності й не виникло гнітючого враження, немов ти вчинив над кимось насилля або немов насилля вчинено над тобою. Багато прекрасних годин перебув Сіддхартха з чарівною і розумною умілицею – її учнем, коханцем, другом. Тут, із Камалою, був тепер сенс і цінність його нового життя, тут, а не в торговельних ділах Камасвамі.
Купець доручав Сіддхартсі складати важливі листи та угоди й узяв за звичку обговорювати з ним усі найважливіші справи. Невдовзі, однак, він завважив, що на рисі та вовні, на перевезенні вантажів річками й торгівлі Сіддхартха розуміється мало, зате рука в нього щаслива, до того ж юнак спокійніший, урівноваженіший, ніж він, купець, а також уміє краще слухати й розуміти людей.
– З цього брахмана, – сказав якось Камасвамі одному зі своїх приятелів, – справжнього купця не вийшло й ніколи не вийде – він ніколи не віддається справам усією душею. Але він володіє секретом людини, до якої успіх приходить сам, – хай це буде вроджена щаслива зоря, чари чи щось таке,
