в садах квітнуть троянди; я б прокралася до Гілберта, і ми б разом пішли в березовий гай – а там, під зеленими склепіннями, ніби в прекрасному соборі, ми б і побралися.
Марілла зневажливо пирхнула, а пані Лінд мала шокований вигляд.
– Але це було б жахливо дивно, Енн. Це, напевно, навіть не законно. А що б сказала пані Гармон Ендрюс?
– Ай, у цьому й проблема, – зітхнула Енн. – Стільки всього в житі не можна зробити через страх того, що скаже пані Гармон Ендрюс. «Це правда, дуже шкода, дуже шкода, це правда». Скільки б всього чудового можна було зробити, якби не пані Гармон Ендрюс!
– Часами, Енн, я не впевнена, чи взагалі тебе розумію, Енн, – поскаржилася пані Лінд.
– Ти ж знаєш, Енн завжди була романтична, – примирливо сказала Марілла.
– Ну, подружнє життя її від цього вилікує, – втішила її пані Рейчел.
Енн засміялася й вислизнула на Стежку Закоханих, де її знайшов Гілберт; і жодне з них, здається, не мало ні страху, ні надії, що подружнє життя вилікує їх від романтики.
Будиночок Відлуння наповниться людьми наступного тижня, і в Зелених Дахах гуділи від радості з приводу їхнього приїзду. Пані Лаванда майже не змінилися, і можна сказати, що три роки з часу її останнього візиту на Острів не залишили на ній ні сліду; але Енн була вражена Полом. Невже цей двометровий юнак той самий Пол з Ейвонлі?
– Через тебе я почуваюся старою, Поле, – сказала Енн.
– Ви ніколи не постарієте, пані вчителько, – сказав Пол. – Ви одна з тих щасливих смертних, які знайшли джерело молодості й напилися з нього, – і ви, і пані Лаванда. Дивіться! Коли ви вийдете заміж, я не буду називати вас пані Блайт. Для мене ви завжди будете «пані вчителька» – вчителька найкращих уроків, які я вивчив. Хочу вам дещо показати.
Дещо було блокнотом з віршами. Пол втілив деякі зі своїх чарівних фантазій у поезії, і редактори журналів їх гідно оцінили, хоча часто буває навпаки. Енн зі щирою радістю читала вірші Пола. Вони були багатообіцяльний.
– Ти станеш знаменитим, Пол. Я завжди мріяла про знаменитого учня. Він мав стати ректором університету – але великий поет навіть краще. Одного дня я зможу хвалитися, що якось відшмагала видатного Пола Ірвінга. Але ж я ніколи тебе не шмагала, правда, Поле? Втратила таку нагоду! Але якось я не відпустила тебе на перерву.
– Ви й сама можете стати знаменитою, пані вчителько. Я багато читав ваших робіт за останні три роки.
– Ні. Я знаю, що я можу зробити. Я можу гарно писати, химерні нариси, які подобаються дітям і за які редактори вдячно надсилають чеки. Але чогось великого я написати не можу. Єдине місце для мене для земного безсмертя – у твоїх мемуарах.
Шарлотта Четверта відмовилася від блакитних бантів, але її ластовиння не стало менш помітним.
– Ніколи не думала, що вийду за янкі, пані Ширлі, – сказала вона. – Але ніколи не знаєш, що на тебе чекає, і він в цьому не винен. Він таким народився.
– Ти й сама янкі, Шарлотто, оскільки ти вже вийшла за янкі.
