зі смертю Герцля. За кілька днів його сусід по кімнаті Яків Бугато вирішив з’їхати. «Я лишився зовсім самотнім, – скаржився Бен-Ґуріон у листі, який надіслав Фуксу наступного дня після смерті Герцля. – О, наскільки величезна моя печаль… і як це жахливо – настільки сильно страждати, адже моє самотнє серце розривається на шматки». Він пообіцяв Фуксу, що за кілька днів він відправить свої враження від смерті Герцля у довгому листі, як пізніше і зробив.
«О, жахлива, убивча думка!» – почав Бен-Ґуріон. Він описав Герцля як «знаряддя богів», порівнюючи із низкою фігур у єврейській історії, серед яких Юда Маккабі та цар Давид. «Усього раз на тисячі років народжується така дивовижна людина», – писав він. Але Бен-Ґуріон стверджував, що вірить, «як ніколи», у перемогу сіонізму. «У країні поезії та правди, квітів та видінь пророків, – писав він, – під дивовижним сяйливим блакитним небом тече «священна ріка», і ця ріка в давнину чула пісню пастухів про чарівну любов, і на цій землі з’явиться новий «поет Божий», який буде грати на струнах серця, співаючи піднесену пісню «маленької-великої нації», яка відроджується знов».[103]
Він направду не мав наміру придушувати всі ці емоції, казав Бен-Ґуріон Фуксу знову вибачливим тоном. Усе, що він хотів зробити, – це поскаржитися на свою самотність тепер, коли його сусід по кімнаті з’їхав. «Самотність, мабуть, впливає на нерви й уяву так, що неможливо зупинитися і контролювати запальний характер… так, я буду самотнім упродовж цілого літа, тому що Яків Бугато точно не повернеться до зими, а потім – хто знає». За кілька днів він знову оплакував свою самотність. Іноді він розповідав Фуксу про спільних знайомих, які готувались до еміграції до Америки.[104]
Щоб його зарахували до Вавельберга, Бен-Ґуріону довелося вивчати непотрібні предмети, які йому здавалися жахливо нудними, такі як російська історія, християнство та елементарна географія, ділився він з Фуксом. Це було надто важким тягарем, і, у підсумку, він вирішив подати заяву на вступ до приватної технологічної школи, не настільки гарної, як Вавельберг. Проблема була в тім, що приватний заклад брав учнів тільки до сімнадцяти років, а йому майже виповнилось вісімнадцять. Бен-Ґуріон не мав докорів сумління щодо подання фальшивих документів: «Мій батько намагається змінити моє свідоцтво про народження». Він припускав, що його зарахують; навчання тривало б три роки. Школа пропонувала три напрями: будівництво, техніку та хімію; він хотів обрати техніку. Здається, його батько зумів таки отримати для нього нове свідоцтво про народження.[105]
У вересні 1904 року Бен-Ґуріон написав, що його пригнічують і турбують кілька речей. «Багато можливостей та ідей» роїлися у його голові, написав він три дні по тому. Одна з них – переселення до Палестини.
Він оцінив цю можливість як найімовірнішу з економічних причин: щоб жити у європейській країні, йому доведеться просити допомоги у батька, чого він робити не хотів. Америка теж
Сімдесят років по тому на запитання про цей спалах романтичної чутливості колишній прем’єр-міністр Бен-Ґуріон відповів збентежено: «Я був молодим», – пояснив він і заявив, що це було в останнє, коли він писав щось подібне.
Листи Бен-Ґуріона до Шмуеля Фукса від 16 та 22 липня 1904 року, наведені у Erez 1971, pp. 21ff, p. 25.
Лист Бен-Ґуріона до Шмуеля Фукса від 27 вересня 1904 року, наведений у Erez 1971 p. 29; Teveth 1977, p. 494.
