style="font-size:15px;"> Цього не сталося, і протягом кількох місяців у Бен-Ґуріона були майже суїцидальні думки. «Я більше не бачу жодного інтересу до життя», – писав він у розпачі. У минулому він був сповнений упевненості в житті та в людях, сповнений міцної віри у перемогу своїх ідеалів, у верховенство правди та справедливості. Але були моменти, «і вони численні та нерідкісні», у які все здавалося прісним, нудним, похмурим і марним. Такими днями він був схильний асоціювати своє особисте становище зі становищем єврейського народу і вбачати у сіонізмі рішення для них обох. Іноді він відчував піднесення, майже ейфорію, але коли занурювався у прірву депресії, сіонізму вже було недостатньо. «Іноді в моєму серці виникають гіркі, жахливі сумніви, і відчай гризе, мов комар, у моєму мозку, і смокче мою кров, як п’явка, доки жовч не виллється і мене не подолає жах, – писав він Фуксу. – Я нічого не прошу в житті, я не хочу ані задоволень, ані освіти, ані честі, ані любові. Я все це віддам, усе, бо єдине, чого я хочу, – це надія!!! Я прошу навчити мене сподіватися і вірити, і тоді я буду готовий витримати найтяжчу працю і найважче ярмо!» Він знову вибачився за те, що обтяжує Фукса своїми душевними муками. «Пробач мені, любий», – просив він.[122]
Цемах також скучив за Фуксом і відчував потребу в його присутності, про що неодноразово писав із Палестини. Він мріяв, щоб вони втрьох жили разом на землі Ізраїлю, і застосував усі свої таланти й навички, щоб переконати Фукса приїхати. Він звернувся до свого сіоністського обов’язку і спробував заманити друга спогадами про ті дні, які вони проводили разом і обидва так цінували – хіба вони не плакали, коли почули про план Уганди?[123] Фуксу важко було зрозуміти, що саме приніс у жертву Цемах, щоб стати сільськогосподарським робітником у Палестині. «Мені здається, ти можеш бути набагато кориснішим для свого народу і землі у вищому і більш духовному покликанні, ніж працювати на фермі, – писав він своєму другові. – Тому що фізична праця – це те, що кожен може робити. Тоді як людина з гострим розумом принесе більше користі у громадській, інтелектуальній чи загальній роботі».[124] Цемах відповів довгим висловом про доброчесність роботи на землі. Палке бажання повернутися до природи справді стояло в центрі етносу і легенди, що сприяла розвитку сіоністського руху.[125]
Проте це був цілком гіпотетичний аргумент. Фукс обрав інший шлях на відміну від своїх друзів, шукаючи щастя в Нью-Йорку, де він планував навчатися стоматології. Вчинивши так, він прийняв поради свого друга, який ще не вирішив, чи варто оселятися йому в Палестині. «Звичайно, ти повинен поїхати до Америки, – писав йому Бен-Ґуріон, – тим більше, що твої батьки змінили свою думку та дали згоду». Згодом, незабаром після свого приїзду до Нью-Йорка, Фукс почав публікувати статті у щотижневику «Гадегел», що виходив івритом. Бен-Ґуріон написав йому в гумористичному тоні, що прослідковувався майже в усіх його юнацьких листах до Фукса: «Стиль статті
Лист Бен-Ґуріона до Усишкіна від 30 березня 1905 року; Листи Бен-Ґуріона до Шмуеля Фукса від 2 квітня та 2 січня 1905 року, наведені у Erez 1971, pp. 52, 55, 40; Alroey 2011, p. 170ff.
Лист Цемаха до Фукса без дати; undated; листи Цемаха до Фукса від 17 серпня 1906 року та 23 жовтня 1904 року, усі люб’язно надані Йорамом Верете.
Лист Цемаха до Фукса від 21 жовтня 1906 року, люб’язно наданий Йорамом Верете.
Ben-Avram and Nir 1995, pp. 96, 80; Segev 2000, p. 249ff.; Ben-Gurion 1971a, p. 372ff.; матеріали інтерв’ю Іцхака Оріона з Бен-Ґуріона від 12 листопада 1969 року, HICJ.
