«Давид, напевно, створює якесь товариство у Плоньську та говорить зі страшенним запалом про «народ та землю», «свободу та рабство», «силу та слабкість», «засвоєння та самоаналіз», «космополітизм та націоналізм» та інші такі питання». У іншому листі того ж періоду Цемах писав про Бен-Ґуріона: «Здається, він досяг своєї мети більше, ніж будь-хто з нас».[135] І він мав рацію.
Бен-Ґуріон поєднав членів «Езри», організації, яку він створив разом із друзями у чотирнадцятирічному віці, та відділення «По’алей Ціон», який він заснував у Плоньську у вісімнадцять, в одну силу. «Я додав соціалізму до мого сіонізму», – як він висловився пізніше.
Час від часу «Бунд» та «По’алей Ціон» влаштовували публічні дебати у головній синагозі міста. Бен-Ґуріон не був харизматичним оратором: він мав тріскучий голос. Однак він передбачував, що матиме патріотичну перевагу, бо він місцевий житель. Представник «Бунду» був немісцевою людиною. Дебати проходили досить напружено; Бен-Ґуріон брав із собою охоронця. «Обидві сторони приходили озброєні пістолетами, як було поширено у ті часи», – писав він. На дебатах була присутня велика кількість жителів міста; деякі навіть заради цього тимчасово закривали свої крамниці.
Бен-Ґуріон привертав до себе велику увагу і, напевно, саме тоді його ім’я вперше з’явилося в газеті. У публікації «Бунду» було написано, що Бен-Ґуріон кричав упродовж одних із дебатів: «У нас є зброя, і ми вас усіх уб’ємо, як собак». Це закріпило за ним прізвисько хулігана. «Я переможу „Бунд”», – хвалився Бен-Ґуріон. – Я викину „Бунд” із Плоньська». Низенький хлопець, який ніколи не був щасливим, який за молодості провалився в усіх починаннях і був на межі суїцидальної депресії, став бандитським робітничим босом у маленькому місті. Але щасливим так і не став.[136]
Тим часом Шломо Цемах отримував досвід сільськогосподарської праці в Палестині; це було дуже складно. Він зовсім не був готовий до такої роботи. Спочатку було глибоке розчарування. Він зустрічав занадто багато арабів і євреїв, які працювали на арабів, харедім, що виступали проти сіонізму, і безліч різноманітних ексцентриків. Він писав, що тоді був «ніжним, наївним і добропорядним хлопчиком». Коли Цемах побачив землю в усій огидності, його це вразило до споду душі. У цьому стані він робив те, що зробив Бен-Ґуріон у Варшаві – надсилав несамовиті листи до Фукса та приєднався до засновників нової робітничої партії «Молодий робітник» від «Га-Поель га-Цаір».
За кілька місяців після від’їзду з Плоньська, улітку 1906 року, Цемах отримав листа, який підірвав його рішучість. Батько пробачив йому провину, запросив додому і відправив гроші на дорогу. Ще дещо тягло його до Плоньська; раніше він був закоханий у Шошану Фукс, але все це залишилося в минулому. «Мені прийшлося сказати дівчині, що між нами все скінчилося, а я не хотів цього робити письмово, бо таке краще пояснити віч-на-віч».
Після його приїзду між ним і Бен-Ґуріоном спалахнула суперечка через дві їхні партії про
Листи Цемаха до Шмуеля Фукса без дати, люб’язно надані Йорамом Верете; Ben-Gurion 1971a, p. 16.
Yosifon 1963, p. 197ff.; матеріали інтерв’ю Якова Ешмана з Бен-Ґуріона від 25 листопада 1963 року, с. 7, BGA; лист Бен-Ґуріона до Моше Нахмановича від 15 жовтня 1962 року, BGA; Teveth 1977, p. 75; Ben-Gurion 1974, p. 41; лист Бен-Ґуріона до дружини та сім’ї від 14 травня 1942 року, BGA.
