юдейської релігії. Приїхавши до Галілеї, він зустрів там спільноту суботників, дехто з яких перейшов у юдаїзм.[160] Це була епоха ексцентриситету в Палестині.
Більша частина євреїв країни також звідкись походила. Це були переважно сефарди (термін, який буквально означає «іспанський», але вже кілька поколінь використовувався для позначення всіх євреїв, які походили з ісламського світу). Ті самі євреї, які поселилися в Палестині із середини ХІХ століття, походили від християнської Європи та мали назву ашкеназі. 1860-ми роками ця група зросла до більшості. На відміну від арабів, більшість євреїв жили у містах, зокрема Єрусалимі, і були побожними представниками європейських юдейських спільнот, від імені яких вони мали на меті займатися вивченням релігії та молитвою. Життя більшості з них залежало від коштів, які представники рідних спільнот направляли на їхню підтримку.[161] Європейські єврейські меценати також матеріально підтримали розселення євреїв за межами міст.
За двадцять п’ять років, що передували приїзду Бен-Ґуріона та його друзів, у Палестині оселилося близько 30 тис. євреїв, і, за оцінками, кількість євреїв подвоїлася. Більшість із них були біженцями зі Східної Європи. Пізніше цю хвилю імміграції стали називати Першою алією. Багато з них стали жертвами погромів й інших форм переслідувань і дискримінації.
Переважна частина жертв погромів були нужденними євреями. Переслідування та напади, яких вони зазнали, були каталізаторами еміграції до Сполучених Штатів або до інших країн, як це робили десятки мільйонів інших європейців цими роками. Шлях до Палестини був коротшим, ніж до Америки, і коштував дешевше; і ті, хто сподівався колись повернутися до Російської імперії, вважали, що зробити це з Палестини буде простіше, ніж з Америки. Цей стимул був доповнений традиційною тугою за поверненням до Сіону. Але більшість євреїв у паніці тікали з Російської імперії. Вони дуже страждали під час від’їзду. Згідно з одним із джерел, «бідність їх калічила, і в багатьох сім’ях старші дівчата потрапляли на вулиці міста, до поганих компаній». Здебільшого новоприбулі зупинялись у Яффі, і багато хто там і осів.[162]
Труднощі, на які наражалися новоприбулі, спонукали місцевих підприємців і заможних євреїв за кордоном до надання допомоги. Наслідком цього стало утворення нових єврейських міст, що називалися «мошави» або в однині – «мошава». Їхні мешканці мали забезпечувати собі засоби для існування насамперед землеробством. Серед єврейських поселенців була певна кількість диваків й ідеалістів. Усюди вони користувалися досвідом християн і створювали групи та секти, які поширювали подібні мрії.[163]
Дехто зі студентів Університету від Харківського ветеринарного інституту в Україні вирішили 1882 року вирушити до Палестини та працювати там, щоб «зцілити націю» в ідилічних мошавах. Група, яка називала себе «Білу», мала великі плани: вони збиралися залучити від трьох до чотирьох тисяч
Carmel 1999, p. 143ff; Laskov 1999, 1. p. 351ff.
Ben-Arieh 1999, pp. 78ff., 113; Ben-Arieh 1977, p. 317ff.
Laskov 1999, 1, p. 354.
Carmel 1973, p. 198ff.
