в Плоньську, і закласти гній до ями в гаю. Потім кілька днів він працював під керівництвом араба. Пишучи про це батькові, Бен-Ґуріон поставив три крапки перед словом «араб», щоб наголосити на гротескності ситуації. За його словами, це була «брудна робота». Його завдання полягало в тому, щоб передати арабу лопати, повні глини та цементу.
Однак були дні, коли Бен-Ґуріон був без роботи, і тоді у нього не було грошей навіть на їжу. Він потерпав від голоду. «Протягом дня я намагався уникнути цього різними способами або, принаймні, відриватися, – писав він. – Проте вночі, коли сон весь час вислизав від мене, почуття голоду посилювалося, воно штрикало моє серце, затьмарювало розум, висмоктувало мозок із кісток, випробуючи та знущаючись, а потім на світанку, коли я засинав, залишало мене розбитим. Пізніше він знайшов у «Голоді» Кнута Гамсуна описи нічних галюцинацій, які зазнав. «Я думав, що збожеволію від зображень хліба, масла та м’яса», – ділився він.
Тіло його заслабло від голоду. Раз на два тижні він страждав від малярії. «Спершу моє тіло тремтіло від сильного холоду, – писав він, – але минало пів години, і холод змінювався на сильний жар, який тривав три-чотири години поспіль». Кожна така атака тривала п’ять або шість днів, що означало, що Бен-Ґуріон хворів два тижні кожного місяця. Чим більше він хворів, тим менше працював, і чим менше працював, тим голоднішим був. Уранці, умившись, він побачив, що його волосся сильно випадає. Лікар, який лікував його, рекомендував йому їхати додому.[184] Для його мемуарів характерні різкі зміни настрою. «Ми були життєрадісними, блаженними, захопленими й безтурботними, – додав він кілька рядків після розповіді про свої голодні ночі. – І вночі, після робочого дня або лихоманки, ми могли збиратися на робочих кухнях, на піщаних доріжках між виноградниками та садами, танцювати та співати, тримаючись за руки, пліч-о-пліч, по колу – ми танцювали та співали». Усе було там нове: природа, робота, саме життя. Разом вони знайшли свій порятунок, пише він.[185]
Як і всі інші, Бен-Ґуріон мріяв, щоб пішли дощі, а коли прийшов час збирати врожай, відчував справжнє задоволення – ось він, дихає чудовим повітрям апельсинового гаю, з’їдає стільки апельсинів, скільки хоче. За десять років він із гордістю фермера додав: «І вони наші… ми – робітники, а земля – це наша батьківщина».[186] Один зі старожилів мошави пізніше згадував, як Бен-Ґуріон їздив на фургоні, завантаженому сіном, у який було впряжено двоє коней.[187]
Але Бен-Ґуріон не був управним у фермерській роботі й не любив цього. Філіп (Пінхас) Крузо, який працював із ним в апельсиновому гаю, розповідав, як вони мордувалися удвох між рядами дерев, перетягуючи важкі ящики з фруктами. Це була важка робота, особливо в дощові дні; їм доводилося обережно крокувати, координуючи свої рухи, щоб не падали та не розвалювалися на шматки ящики. Бен-Ґуріон був схильний до інших речей. «Злагоджено працювати з ним було непросто, – згодом розповів
Листи Бен-Ґуріона до батька від 13 вересня та 8 листопада 1906 року, наведені у Erez 1971, pp. 74, 82; Yanait Ben-Zvi 1962, p. 94; Ben-Gurion 1916a; Ben-Gurion 1971a, p. 18; Ben-Gurion 1974b, p. 30.
Ben-Gurion 1916a.
Лист Бен-Ґуріона до батька від 16 грудня 1906 року, взтий з Erez 1971, p. 89; Ben-Gurion 1916a.
Стенограма інтерв’ю Бен-Амі, BGA.
