глибока прірва», – писав Бен-Ґуріон. Пізніше він описав єврейських фермерів та єврейських робітників як дві різні та ворожі нації.[216]
Багато хто з єврейських робітників розглядав дешеву робочу силу, яку пропонували араби, як несправедливу конкуренцію. Деякі молоді євреї залишали країну, оскільки не могли прогодувати себе так, як сподівалися. Але один із друзів дитинства Бен-Ґуріона сказав, що «хто хотів і міг працювати, той знаходив роботу. Не знаходять роботу лише ледащі»[217]. Безодня, про яку згадував Бен-Ґуріон, не була спричинена лише робітничими проблемами. «Вони не давали нам громадянських прав», – казав згодом Бен-Ґуріон. Він пояснив: «Вони не хотіли, щоб ми спілкувалися з доньками фермерів».[218] Його війна проти фермерів, яких він ненавидів із дня приїзду до Палестини, заклала основу політичного суперництва між лівим рухом і їх опонентами. Так само бачили ситуацію і фермери – вони стверджували, що він не боровся за «єврейську працю», а швидше організовував її. Тобто, він хотів контролювати ринок праці[219]. Це було правдою, але Бен-Ґуріон та його товариші вимагали «єврейської праці» головним чином тому, що вважали це найліпшим способом побудови потужної та безпечної єврейської присутності у Палестині.
Шломо Цемах та Шломо Левкович щодня зустрічали арабських робітників, і їм це не подобалося. Одного разу Левкович відправився з Рішон-ле-Ціон до Реховоту. Він збирався йти пішки, тож вийшов до сходу сонця. Але на головній дорозі він зіткнувся з великою кількістю робітників, що прямували до Рішон-ле-Ціон, деякі їхали на ослах, інші пішки: сотні чоловіків, жінок та дітей – усі араби. Левкович був стурбований небезпекою для єврейських трудящих мошави. «Я здригаюся від думки, що може статися, якщо серед цих робітників буде найменша ініціатива до бунту; вони цілком можуть знищити за одну мить кількох єврейських чоловіків та жінок». Але головною причиною його хвилювання було не це припущення. Він почувався приниженим. «Ви бачите, як мало євреїв у робочому одязі, більшість із них доглянуті та одягнені у легкі костюми, з панамами на голові», – писав він. Він пішов далі, проти натовпу.[220]
Левкович розповідав про акції протесту проти арабської робочої сили, серед яких деякі були спрямовані на проєкти, якими керувала сіоністська організація та які фінансувалися Англо-Палестинським банком. Левкович та інший молодий чоловік вирушили до Яффи шукати директора банку Залмана Давида Левонтіна. Вони прибули, коли вже стемніло. Левкович взяв із собою кинджал, а ще у них були палиці, але дуже лячно було ходити поодинці в темних і звивистих провулках Яффи. Ніхто з них не знав адреси Левонтіна. Зрештою вони зіткнулися з двома єврейськими нічними сторожами, які привели їх до дому банкіра. Дружина Левонтіна відмовилася відчиняти двері, сказавши, що її чоловік уже спить. Вони змусили її розбудити його.
Левонтін з’явився у сорочці й вимагав, щоб вони зоставили свої палиці та кинджал біля воріт.
Ben-Gurion 1916a; текст промови Бен-Ґуріона з нагоди святкувань у Седжері від 25 лютого 1962 року, BGA.
Іцхак Кавашна, стенограма інтерв’ю, BGA.
Бен-Ґуріон впродовж місяця просвітницької діяльності у 1941 році; Ben-Gurion 2008, p. 379.
Запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 20 листопада 1927 року, BGA.
Lavi 1957, pp. 219, 254ff.
