між єврейськими фермерами та арабами, спричинене, наприклад, конфліктами з приводу пасовища.[225]
Арабів часто порівнювали з ворожою християнською більшістю, яка порушувала права євреїв та переслідувала їх у країнах їх походження. Багато хто з євреїв, що приїхали до Палестини, пережили погроми.[226] Хоча єврейські фермери, можливо, і віддавали перевагу арабам, до своїх арабських трудящих вони часто ставилися поблажливо і презирливо. Подорожуючи Палестиною наприкінці 1880-х років, Агад Га-ам писав: «Вони поводяться з арабами ворожо і жорстоко, необґрунтовано втручаються, ганебно б’ють їх без поважних причин і ще й цим вихваляються». В іншій статті він написав, що єврейські фермери ставилися до своїх арабських найманців так само, як і до своїх сільськогосподарських тварин. «Вони не вважають «елахін» [селян] за людей», – писав житель Яффи Ізраїль Рокач банкіру Левонтіну.[227] Єврейські фермери міста Хадери надрукували спеціальні посвідчення особи для своїх арабських трудящих. «Немає наміру щось нав’язувати їм, швидше змусити їх мовчати», – стверджували представники правління ради мошав.[228]
Далеко в Російській імперії єврейський революціонер Ілля Рабінович 1886 року запитав: «Але що ж робити з арабами? Чи дадуть згоду євреї на те, щоб стати прибульцями серед арабів або схочуть перетворити арабів на прибульців серед них?»[229] Близько року після того, як Бен-Ґуріон оселився у Палестині, місцевий єврейський учитель Іцхак Епштейн написав статтю, що розглядала проблему ставлення єврейських іммігрантів до арабів, і це розпочало велику дискусію з арабського питання.[230]
Придбання землі для єврейських поселень іноді передбачало вигнання арабів із землі, яку вони обробляли як фермери-орендарі. Іноді їм виплачували компенсацію, але не завжди. Фермер та письменник Моше Сміланський, статті якого Бен-Ґуріон із друзями читали ще у Плоньську, розповідав, що бачив феллахських жінок, що плакали й жалілися про втрачені землі та будинки без будь-якої компенсації. Єврейські поселенці виганяли їх палицями, а потім пишалися цим «із разючим цинізмом», писав він.[231] Він вимагав особливої обережності під час вибору земель, які євреї купували у арабів, наголошуючи, що населену землю купувати не слід. «Феллахи тісно пов’язані зі своєю землею і легко з неї не підуть, – заявив він. – Там їхнє коріння, там вони побудували будинки та подвір’я, там поховали своїх близьких і святих». «Вони сприймають нових поселенців як небезпеку і жорстоко ненавидять їх», – додав Сміланський. «Ніхто не повинен дивуватися цьому, – пояснив він. – Феллахи цінують землю, а її все більше забирають [єврейські] переселенці… Ми не повинні їх ненавидіти»[232].
Сміланський був постійним учасником тривалих дискусій про єврейсько-арабські відносини у місцевій пресі. Вони почалися ще до народження Бен-Ґуріона та заснування Сіоністської організації Герцлєм. Оскільки арабські
Hatzefirah, April 25, 1890, June 9, 1890, April 7, 1891, April 11, 1891, Dec. 9, 1891, Jan 31, 1892, та інші; ізраїльський меморіальний сайт, присвячений загиблим солдатам, www.izkor.gov.il, та ізраїльський меморіальний вебсайт жертв терору та злочинів на ґрунті ненависті Національного інституту страхування, www.laad.btl.gov.il.
Shapira 1992, p. 84ff.
Ahad Ha’am, «Emet Mi’eretz Yisra’el» and «Hayishuv Ve’apotrosav», 1949, pp. 29, 236; Gorny 1975, p. 82; лист Рокача до Левонтіна від 20 травня 1886 року, приведений у Shapira 1992, с. 507, примітка 14.
Giladi 1999, 1, p. 503ff; Ahad Ha’am, «Hayishuv Ve’apotrosav», 1949, p. 225.
Gorny 1975, p. 72ff; Lamdan 2002, p. 215ff.; Frankel 1990, p. 149; Segev 2000, pp. 150–51.
Epstein 1907, p. 193ff.
Shapira 1992, p. 95ff; Лист Сміланського до Агада Га-ама від 6 вересня 1913 року, Національна бібліотека Ізралю, архів Агада Га-ама, 7912119.
Smilanksy 1936a, p. 42; Shapira 1992, p. 509, note 48.
