та «прибульцями».[236]
Розпочинаючи кар’єру з організації місцевої праці, Бен-Ґуріон був зацікавлений, головним чином, поступово замінити арабських робітників єврейськими. Саме тому він вивчав історію профспілки робітників Реховота, статут якої за п’ятнадцять років до його власного приїзду до Палестини зазначав, що єврейські робітники країни – це наче «кровоносні судини для тіла здорової людини; вони несуть йому життя і зберігають від занепаду та смерті»[237].
«Узяття під контроль ринку праці у Палестині мало б допомогти євреям знову стати „нормальними людьми”», – зазначив він. Соціалістична ідеологія, яку він і його друзі привезли із собою з Російської імперії, освятила фізичну працю та обробіток землі як найвищу чесноту. Відсталість арабів і поблажливе ставлення до них у мошавах лише зміцнили їхню думку про необхідність створення окремої єврейської економіки, вільної від упереджень та експлуатації.[238]
Сміланський відкидав арабську працю, серед іншого і з економічних міркувань. Кожен єврейський фермер забезпечував існування трьох арабських сімей, вважав він. Без єврейських робітників земля не повернеться до «Ізраїлю», тобто до єврейського народу.[239] У цьому сенсі Сміланський схвалив роботу «Бурів» у Південній Африці, за його словами, він обрав їх за зразок для єврейського населення Палестини[240]. Саме на цьому тлі Бен-Ґуріон поставив себе керівником боротьби за єврейський ринок праці. Він розглядав це як «фундаментальне питання, яке визначатиме долю сіонізму загалом».[241] Це було логічним продовженням тези, яку він привіз із собою з Варшави: інтереси працівника та національні інтереси були ідентичні. Оскільки євреї експлуатували арабів, то ліпше їх взагалі не наймати. «Як і кожен інший робітник, арабський ненавидить свого наглядача та експлуататора, – писав він. – Але оскільки поряд із класовим протистоянням тут є і національні відмінності між робітниками і фермерами, ця ненависть зростає до рівня національної ненависті, і насправді національний елемент переважає класовий, тож у серцях арабських робітників запалюється потужна ненависть до євреїв».[242]
Кампанію зі звільнення арабів із місць їхньої роботи та заміні їх євреями називали «захопленням ринку праці». Цей термін був вигаданий Шломо Цемахом.[243] Бен-Ґуріон та інші позначали арабських робітників змістовним терміном із біблійним та релігійним підтекстом «авода зара», буквально «іноземна робоча сила», але він походить з єврейських релігійних текстів, де має значення «ідолопоклонство», заборонене у єврейського народу. І коли Бен-Ґуріон та його однодумці говорили про «захоплення ринку праці», то мали на увазі завоювання країни.[244]
Бен-Ґуріон, перебуваючи у Варшаві, виступав проти працевлаштування арабів. Сіоністська програма Усишкіна,
Yosef Haim Brenner, Shapira 1992, p. 85; Smilansky 1936b, p. 214; Zemach 1965, p. 105; Horwitz 1951, p. 122; текст звернення Еліезера Бен-Єгуди та Єхіеля Міхала Пайнса до Джеймса Фіна від 17 серпня 1883 року; Druyanov 1908, 1, p. 96.
Ben-Gurion 1932, pp. 7; Kressel 1953, p. 13.
Ben-Gurion 1932, p. 4; Ussishkin, «Haprogramah Shelanu», 1934, p. 118; Лист Бен-Ґуріона до Шмуеля Фукса від 22 січня 1905 року; Erez 1971, p. 41.
Smilansky 1936b, p. 214.
Smilansky 1936a, p. 214.
Ben-Gurion 1911c.
Ben-Gurion 1910a.
Hapo’el Hatza’ir, Aug. 31, 1908; Zemach 1965, p. 154.
Ben-Gurion 1932, p. 3; Ben-Gurion 1916a, p. 102ff; Penslar 1991.
