rel="nofollow" href="#n_200" type="note">[200] Його самотність була найбільшою проблемою. Він вирішував її двома способами: письменством і політикою.
4. Іноземна робоча сила
Бен-Ґуріон дуже багато писав івритом з майже нав’язливою інтенсивністю, тож ставав усе більш ерудованим, наче був журналістом за дорученням або членом якоїсь комісії зі встановлення фактів. Наприкінці шести тижнів після того, як Бен-Ґуріон почав надсилати батькові майже щоденні розповіді про своє нове життя, він попросив його зберегти надіслані ним листи. «Для мене буде важливо кілька років по тому знати, що я думав про країну Ізраїль у кожний момент життя і на кожному етапі», – пояснив він. Водночас він робив усе можливе, щоб надати своїм розповідям об’єктивний характер, і намагався не концентруватися на труднощах, з якими стикався. Заробітна плата була нижчою, ніж у Російській імперії, розповідав він, але і їжа також коштувала дешевше. Він наводив перелік цін: стільки за чашку чаю, стільки за буханку чорного хліба, стільки за цукор. Молоко коштувало недешево, і влітку його важко було дістати. Готова їжа – борщ, суп із сочевиці та м’яса без хліба коштували стільки-то. Він називав ціни в турецькій валюті та перераховані на рублі. Вино було чудовим, мед кращий, ніж у них. Апельсинів та лимонів можна було дістати скільки завгодно. Робітник, який працював щодня, міг би жити на суму, меншу, ніж заробітна плата, що еквівалентна шести з половиною російських копійок. Але, як він зауважив, більшість робітників працювали далеко не щодня.[201]
Бен-Ґуріон підрахував, що Петах-Тіква може забезпечувати зайнятість близько трьохсот єврейських робітників щороку, і що цей контингент може сформувати «здоровий і міцний робітничий клас… надію кожної вільної, нормальної нації». Це не ілюзія, не сон, запевняв він свого батька знову і знову. «У вигнанні у нас були мрії, – писав він. – Тут, у країні нашого відродження, нам стає зрозумілим їх значення». Це була його сіоністська філософія у двох словах. «Сіонізм – це не майбутній ідеал, – писав він до Фукса, – а швидше реальний стан справ сьогодення, який справді змінюється на моїх очах на краще».[202] Він зазначив, що хворів на малярію, але робив усе можливе, щоб мінімізувати її тяжкість. Одного разу він сказав батькові, що його температура сягнула 41,4 °C (106,5 за Фаренгейтом). «Якби це сталося у нас, це вважалося б смертельно небезпечним, – писав він, – але тут, у Палестині, це зовсім не так!» Лікар виписав йому ліки і до того, як він навіть заповнив рецепт, Бен-Ґуріон повністю видужав. «Малярія – це не хвороба», – написав він, цитуючи місцеву приказку. Загалом вона проходила за один – три дні; якщо симптоми тривали тижнями, це було ознакою того, що людина не підтримувала себе у формі. Ліпа Тауб, бібліотекар із Плоньська, ще жодного разу не хворів і був здоровий, як кінь, запевняв Бен-Ґуріон.
У тому ж дусі він повідомляв батькові й про політичну ситуацію. Давид захоплювався автономними свободами, які турецька влада надала палестинським євреям. Уряд
Листи Бен-Ґуріона до батька від 19 жовтня та 8 листопада 1906 року, наведені у Erez 1971, pp. 76, 83.
Лист Бен-Ґуріона до Шмуеля Фукса від 2 січня 1907 року, наведений у Erez 1971, p. 93.
