її утворення на кілька років.[166] Прем’єр-міністр Бен-Ґуріон пізніше заявив, що Петах-Тіква була «великим дивом», першим кроком до відновлення єврейського суверенітету.[167] Коли він уперше потрапив туди, Петах-Тіква нагадувала йому єврейське містечко в Польщі, яке так зневажав Бен-Ґуріон.
Прибуття до Палестини мало стати травматичним досвідом. Кораблі стали на якір за межами порту; арабські носильники завантажили пасажирів і їхній багаж на човни й вирушили до берега за винагородою. «Араби чіплялися за наш корабель руками й ногами, – розповідав Бен-Ґуріон. – На кораблі сталася величезна штовханина й тривога… знадобилися великі зусилля, щоб зберегти своє майно… здавалося, ніби човен може перекинутися будь-якої миті та його поглинуть хвилі, що наступали з усіх боків».
Левкович і Цемах також болісно згадували про приїзд до Яффи. Левкович, який прибув на кілька місяців раніше за Бен-Ґуріона, назвав арабських веслярів «людиноподібними чудовиськами» із «хижими очима і цілком дикими поглядами». Вони вимагали непомірну плату та підвищили її з криками та погрозами, коли човен дістався берега. «І коли вони кричали, то складали свої пальці наче кігті хижих птахів, – писав Левкович, – і простягали їх до молодих пасажирів, ніби будь-якої миті готові засунути їм чорні кігті у вічі».
Цемах охрестив арабських носіїв «піратами». Той факт, що він мав дістатися землі своїх пращурів на арабському човні, лишив у нього почуття «покинутості та знущання». Для нього араби були гордими людьми, що самі керували долею; їхні м’язисті руки лякали його. У той момент він почував себе військовополоненим, якого відправляли у вигнання, писав він.
Бен-Ґуріон, схоже, не усвідомлював символічної іронії повернення на землю своїх пращурів, покладеного на широкі плечі арабських носіїв. «Я відчув хвилі радості, що підіймаються зі споду душі та розбиваються у моєму серці», – писав він.[168][169]
Шломо Левкович чекав на нього на пірсі. Єгезкель Хальбовський теж прийшов, щоб зустріти Рахель Нелкін.[170] Бен-Ґуріон не любив Яффу. «Як і в кожному східному місті, вулиці тут вузькі та криві. Ринок зазвичай сповнений жахливого пилу, тому що немає бруківки», – писав він батькові. У нього не було бажання залишатися надалі у похмурій портовій місцевості. «Побачивши Яффу, я зненавидів її, – казав він багато років по тому. – Я розумів, що вона навіть гірша, ніж Плоньськ».[171] Його реакція на Яффу могла мати щось спільне з поглядом Хальбовського.
У будь-якому разі у п’ятницю вдень він приєднався до невеликої групи, що вирушала до Петах-Тіква. Бен-Ґуріон насолоджувався мандрівкою. Повітря було чудовим, «сповнене приємних ароматів, немов би у раю, чисте та прозоре наче скло», – писав він, додаючи, «я їхав на ішаку». Пізніше він доповнив, що то взагалі був перший ішак, якого він бачив у своєму житті. Усе для
Laskov 1999, 1, p. 387; Ben-Artzi 1999, 2, p. 356.
Kressel 1953, p. 12.
Пізніше він писав, що коли приїхав до Палестини, то відчував, ніби наново народився. Що казати, психологічно він сприймав землю Ізраїлю як нову матір. У похилому віці він рахував роки свого життя з дня свого приїзду; ця дата була викарбувана на його могилі. (Лист Бен-Ґуріона до Шазара від 11 листопада 1969 року; Falk 1978, p. 45ff; Neumann 2009, p. 61ff).
Листи Бен-Ґуріона до батька без дати та від 11 жовтня 1906 року, наведені у Erez 1971, pp. 71, 75; Lavi 1957, pp. 15ff., 168; Zemach 1965, p. 62ff; Кавашна, BGA, стенограма інтерв’ю.
Rachel Beit Halahmi 2006, p. 79; Лист Бен-Ґуріона до батька від 7 вересня 1906 року, наведений у Erez 1971, p. 69.
Матеріали інтерв’ю Бен-Ґуріона з Малколмом Стюартом 1968 року, BGA, стенограма інтерв’ю, с. 48; матеріали інтерв’ю Авраама Аві-Хай із Бен-Ґуріоном, HIJC-OHA, с. 49.
