style="font-size:15px;"> Незабаром з’явився й сам господар. Він, мабуть, був дуже невдоволений, що ми потривожили його сон.
– Я вже дав свідчення у відділку, – пробурчав він.
Голмс вийняв із кишені півсоверена та задумливо повертів його в пальцях.
– Нам було б набагато приємніше послухати вас особисто, – пояснив він.
– Що ж, я не проти розповісти все, що знаю, – відповів констебль, не зводячи очей з золотої монети.
– Просто розкажіть нам усе, як воно сталося.
Ренс сів на диван, набитий кінським волоссям, і стурбовано насупив брови, ніби намагаючись відновити в пам’яті кожну дрібницю.
– Почну з самого початку, – сказав він. – Я чергував уночі, з десятої до шостої ранку. Близько одинадцятої в «Білому олені» трохи побилися, але загалом у моєму районі було тихо. О першій годині ночі почався дощ, я зустрівся з Гаррі Мерчером – тим, хто чергує в дільниці Голланд-Ґрув. Ми постояли на розі Генрієтт-стрит, погомоніли про те, про се, а потім, о годині, мабуть, другій або трохи пізніше, я вирішив пройтися Брикстон-роуд, перевірити, чи все гаразд. Болото там було непрохідне, і я нікого не побачив, хіба що один-два кеби проїхали. Іду собі й міркую, між нами кажучи, що добре було б зараз хильнути скляночку гаряченького джину, аж раптом у вікні того самого будинку блиснуло світло. Ну, я ж знаю, що два будинки на Лористон-Ґарденсі – порожні, а все тому, що господар не бажає чистити каналізаційні труби, хоча, між іншим, останній мешканець помер там від черевного тифу… Так от, як тільки я побачив у вікні світло, то навіть сторопів і, звісно, запідозрив щось недобре. Коли ж підійшов до дверей…
– Ви зупинилися, потім пішли назад до хвіртки, – перебив його мій приятель. – Чому ви повернулися?
Ренс аж підстрибнув на місці та здивовано вилупився на Голмса.
– Це правда, сер! – сказав він. – Хоча звідки ви знаєте, лише Бог відає! Розумієте, коли я підійшов до дверей, навколо було так порожньо й тихо, що я вирішив: краще візьму когось із собою. Загалом я не боюся нікого, хто ходить по землі. Але ті, хто лежить під землею, звісно, то інша річ… Я й подумав: а раптом це той, хто помер від черевного тифу, прийшов оглянути каналізаційні труби, які його довели до могили?.. Мені, зізнаюся, стало моторошно, тому я й повернувся до хвіртки, гадав, може, побачу ліхтар Мерчера, та тільки нікого навколо не виявилося.
– І на вулиці нікого не було?
– Жодної душі, сер, навіть собака не пробігла. Тоді я опанував себе, повернувся назад і відчинив двері. У будинку було тихо, і я увійшов до кімнати, де світилося. Там, на каміні, стояла свічка, червона, воскова, і при її світлі я побачив…
– Знаю, що ви побачили. Ви кілька разів обійшли кімнату, стали на коліна біля трупа, потім пішли та розчахнули двері в кухню, а згодом…
Джон Ренс рвучко схопився на ноги, перелякано та підозріло витріщаючись на Голмса.
– Стривайте, а де ж ви ховалися, якщо все це бачили,
