органічної вади серця. Ґрунтуючись на даних медичної експертизи, слідство дійшло висновку про раптову смерть, що значно полегшує стан справ, адже бажано, щоб спадкоємець сера Чарльза оселився в Баскервіль-холі та продовжив втілювати в життя чудові плани свого попередника, обірвані таким трагічним кінцем. Якщо б прозаїчно точні висновки слідчого не поклали край романтичним домислам у зв’язку зі смертю сера Чарльза, які передавалися по всьому графству з вуст в уста, то Баскервіль-холу важко було б знайти господаря. Подейкують, що найближчим родичем сера Чарльза є пан Генрі Баскервіль (якщо він живий), син середнього брата покійного. За останньою доступною інформацією, цей молодик живе в Америці. Зараз вжиті заходи для того, щоб розшукати його та повідомити про отримання солідної спадщини».
Доктор Мортімер склав газету і засунув її до кишені.
– Ось усе, що повідомлялося про смерть сера Чарльза Баскервіля, пане Голмс.
– Ви ознайомили мене зі справою, безумовно, не позбавленою деякого інтересу, й я вам дуже вдячний за це, – сказав Шерлок Голмс. – Свого часу мені доводилося читати про нього в пресі, але тоді я був настільки зайнятий історією з ватиканськими камеями[4] і так намагався прислужитися понтифіку, що проґавив кілька цікавих справ в Англії. Отже, це все, що повідомлялося про смерть сера Чарльза?
– Атож.
– Тоді познайомте мене з тими фактами, які не були опубліковані.
Детектив відкинувся на спинку крісла, зімкнув кінчики пальців і набрав вигляду суворого та неупередженого судді.
– Мені ще ні з ким не доводилося балакати про це, – почав доктор Мортімер, явно хвилюючись. – Я багато про що промовчав на слідстві з тієї простої причини, що людині науки незручно підтримувати чутки, породжені марновірством. І вважаю, що часопис має рацію: посилювати і без того похмуру репутацію Баскервіль-холу – означає прирікати його на животіння без господаря. Керуючись такими міркуваннями, я вважав за краще про щось замовчати, бо зайва відвертість все одно не допомогла б. Але з вами можу говорити навпростець. Торф’яні болота – місце достатньо безлюдне, тому більш-менш близькі сусіди намагаються частіше зустрічатися один із одним. Що стосується мене, то я чимало часу спілкувався із сером Чарльзом Баскервілем. Якщо не брати до уваги пана Френкленда з Лефтер-холу та ще натураліста пана Степлтона, в наших місцях на багато миль не вдасться зустріти жодної освіченої людини. Сер Чарльз любив самотність, але його недуга зблизила нас, а спільні інтереси ще більше зміцнили наші стосунки. Він привіз дуже цінні наукові матеріали з Південної Африки, і ми з ним згаяли багато приємних вечорів, обговорюючи порівняльну анатомію бушменів і готтентотів[5].
Останнім часом мені з кожним місяцем ставало все зрозуміліше, що нерви сера Чарльза напружені до межі. Він вірив у легенду, яку я вам тут прочитав, і, мандруючи
