я дивився.
– І нічого не знайшли?
– Там важко було щось розібрати. Сер Чарльз, мабуть, простояв біля хвіртки хвилин із п’ять-десять.
– Чому ви так гадаєте?
– Тому що попіл двічі впав із його сигари.
– Чудово! Ось такий помічник нам знадобиться! Еге ж, Ватсоне? Ну, а сліди?
– Галька була поцяткована собачими слідами. Інших я не помітив.
Шерлок Голмс нетерпляче вдарив себе долонею по коліну.
– Ах, якщо б я сам там був! – вигукнув він. – Це, мабуть, надзвичайно цікава справа. Які багаті можливості для серйозного наукового розслідування! Галька – це така сторінка, на якій я міг би стільки всього прочитати! А тепер вона розмита дощем, затоптана черевиками допитливих фермерів… Ах, докторе Мортімер, докторе Мортімер! Чому ж ви мене відразу не покликали? Який гріх на вашій совісті!
– Я не міг звернутися до вас, пане Голмс: адже тоді мені б довелося оприлюднити всі ці факти, а я вже пояснив, що мене стримувало від такого кроку. Крім цього…
– Що ж ви вагаєтесь?
– Є певна галузь, де безсилий навіть проникливий і найдосвідченіший детектив.
– Ви натякаєте, що ми маємо справу з надприродною силою?
– Я цього не сказав.
– Не «сказав», але «думаю»?
– З того часу, як сталося це нещастя, пане Голмс, мені розповіли про кілька випадків, які важко пов’язати з природним станом речей.
– Наприклад?
– Я з’ясував, що дехто з місцевих мешканців ще до трагічної смерті сера Чарльза бачив на болотах якусь дивну істоту, що точно відповідає описам Баскервільського демона і не схожа на жодну іншу тварину, відому науці. Всі, хто бачив її, стверджували, як один: це страховисько світиться, як привид неймовірних розмірів. Я опитав цих людей. Їх було троє: наш сусіда, чоловік вельми тверезих поглядів на речі, тутешній коваль і один фермер. Усі вони розповідають про жахливого привида, майже слово в слово повторюючи опис того пса, про якого йдеться в легенді. Вірте мені, пане Голмс: у всій нашій окрузі панує жах, виходити на болото вночі ніхто не наважується, хіба тільки найвідчайдушніші сміливці.
– І ви, людина науки, вірите, що це явище надприродне?
– Я вже й сам не знаю, чому вірити.
Голмс стенув плечима.
– Досі моя розшукова діяльність проходила в межах цього світу, – зронив він. – Я борюся зі злом у міру своїх скромних сил і можливостей, але повставати проти самого прабатька зла буде, мабуть, занадто самовпевнено з мого боку. Однак ви не станете заперечувати, що сліди на гравії – річ цілком реальна?
– Собаці, про якого йдеться в переказі, не можна відмовити в реальності, якщо він зміг загризти чоловіка. І все ж в ньому було щось демонічне.
– Бачу, що ви остаточно перекинулися на бік містиків, докторе Мортімер. Тоді скажіть мені ось що. Якщо ви вже стали на таку точку зору, навіщо вам знадобився я? Ви кажете мені, що розслідувати обставини смерті сера Чарльза марна річ, і водночас просите мене взятися за це.
– Я ні про що таке вас не просив.
– Тоді
