і нові віруючі не завжди були покірними й спокійними. Реакція корінного населення на «духовну колонізацію» варіювалася від ентузіазму стосовно прийняття нової віри, що розглядалась як інструмент інтеграції в суспільство завойовників, до активного спротиву, втіленого у формі міжрасових шлюбів та синкретизму. Справжнє та ефективне навернення до християнства спостерігалося лише серед представників еліти корінних жителів Америки, котрі навчалися в таких престижних навчальних закладах, як колегіум Санта-Крус де Тлателолько в Мексиці. Воднораз у селищах під тонким шаром конформізму християнські ритуали й символи опинилися поряд із релігійними традиціями аборигенів, однак не замінювали їх повністю. Викриття поширеного підпільного виконання дохристиянських ритуалів іноді спричиняло жорстку реакцію з боку влади. Наприклад, це відбулося в 60-х роках XVI ст. у місцевості майя, коли тисячі індіанців були допитані й катовані. Зокрема, у регіонах біля Анд, куди складніше потрапити, релігійні традиції корінного населення зберігалися набагато довше.
В останні роки Чинквеченто ентузіазм місіонерів став слабшати. До 1570 р. практично всі єпископи мали європейське походження (багато хто з них мав високий сан у духовенстві) і були щиро заклопотаними своєю місіонерською діяльністю. Згодом відсоток креольських єпископів (тобто тих, хто мав іспанське чи португальське походження, але народився в Америці) збільшився, але це призвело як до певного зниження «якості» самих священників, так і до посилення нерозуміння, якщо не відкритої ворожнечі до корінного населення.
Зернові
Мікробний шок, який виник одразу після прибуття європейців і став однією з причин різкого зменшення корінного населення, був, на щастя, не єдиним аспектом того, що історик Альфред В. Кросбі визначив як «Колумбів обмін», або гібридизацію екосистем Нового і Старого Світу. Протягом тривалої історії їхнього культурного й біологічного відчуження, Америка з одного боку, а Євразія й Африка – з іншого, мали зовсім різні флору та фауну і, відповідно, різні системи ведення сільського господарства. Зернові культури, на яких базувалася неолітична революція з епіцентром на Близькому Сході та в Китаї, а саме пшениця, ячмінь, просо, рис та інші рослини, були невідомими в Америці. Замість них на мексиканських рівнинах і уздовж берега Південної Америки люди вирощували кукурудзу і картоплю, про які, у свою чергу, не чули у Старому Світі.
Картопля й кукурудза
Акліматизація цих рослин у новому для них середовищі ніколи не була ні швидкою, ні легкою через сам клімат, але також і внаслідок культурних особливостей. Зернові з Євразії знайшли придатні для них клімат і ґрунт лише у помірному поясі Америки, а іспанці стикнулися з труднощами, намагаючись вирощувати звичні для них оливкові дерева й виноград у тропічній місцевості. Хоч і далеко не одразу, кукурудза і картопля досягли в Європі приголомшливого успіху. Порівняно з традиційними
