назвали цей тип сукупності господарств світ-економікою. Світ-економіка – це простір, чия єдність не має ні політичного характеру (у такому разі йшлося би про імперію), ні культурного, як у випадку з цивілізацією, однак визначається товарообігом і відносинами між владою різних держав. Взаємодоповнюваність між компонентами світ-економіки в Атлантиці, що встановилася у XVI ст., фактично спиралася на істотну асиметрію між ними. Упродовж Чинквеченто центральний регіон, окреслений трикутником Севілья – Антверпен – Генуя, диктував умови й зберігав за собою політичний та економічний контроль завдяки технічній і організаційній перевагам. А периферійні регіони безпосередньо (як Америка) чи опосередковано (як Східна Європа та африканське узбережжя) керувалися владою центральних держав, тоді як їхні економіка і суспільство були перебудованими таким чином, аби постачати харчові продукти, зокрема пшеницю, м’ясо, цукор; сировину, наприклад, деревину, барвники, дорогоцінні та менш дорогоцінні метали за низькою ціною, а також бути джерелом підневільної робочої сили – рабів з Африки та кріпаків зі Східної Європи. Між центром і периферією розміщувалися проміжні райони, такі як частина Північної чи Центральної Європи або сама Італія. Інколи центральні регіони занепадали, а інші, навпаки, набували піднесення, аби кинути виклик гегемонії центральних держав, як у другій половині XVI ст. зробили Англія і Голландія, виступивши проти іспанської імперії Габсбургів.
Світ-економіка – це не світова економіка, тому слід відчувати відмінність між створенням тісно інтегрованого економіко-політичного простору в Атлантиці й загальнішою, хоч і менш чіткою тенденцією до примноження економічних, культурних і політичних зв’язків на світовому рівні, як і тенденцією до інтернаціоналізації історії. Поза сумнівом, вторгнення португальців та іспанців у азіатську торгівлю та їхні зусилля щодо поширення християнства мали важливі наслідки для цих двох держав Піренейського півострова, для Європи в цілому й, меншою мірою, для азіатських цивілізацій, з якими контактували Іспанія і Португалія.
Особливість Сходу
Однак це і близько не стоїть поряд із наслідками, що виникли після зустрічі Європи з Америкою. У XVI та й, правду кажучи, у XVII ст., Європа, Індія та Далекий Схід, хоч і зміцнювали відносини між собою, але не могли назватися цілісним економічним всесвітом, органічною системою. Іншими словами, на економічний, соціальний та культурний розвиток у межах кожної з цих сфер не мали вирішального впливу відносини, які їх пов’язують.
Поширення Колумбового обміну на весь світ
Проте це ще не означає, що навіть без істотного посилення вказані відносини не є важливими. Більше того, у середині XVI ст. іспанці розуміли, хоч і дещо по-іншому, що справжнім замислом Колумба було дістатися Сходу – Китаю і Японії, пливучи на Захід. У 1564–1565 р. Мігель Лопес де Легаспі і Андре де Урданета
