завжди, залишається непідкореною: результат восьмирічних сутичок – з 1508 по 1516 р. на тлі італійських воєн та постійного конфлікту з Францією – збереження територіального балансу без істотних змін. Інституційна реформа, що триває з 1495 р., яка започатковує імперську раду (Рейхстаг) із сімнадцяти членів, запровадження податку на оплату військових витрат, спочатку прогресивного (Gemeiner Pfennig), а потім узагальненого (Hussitenpfennig), свідчить про стійкість традицій і потребу в постійних перемовинах, від яких неможливо ухилятися. Простіше зі шлюбами, які приносять дітям землі, а онукам упевнене майбутнє: як у випадку з улюбленою Марією Бургундською (1457–1482) з найбагатшим спадком у Європі, котра народжує Філіппа, Маргаритою та дедалі тіснішими стосунками з Іспанією, а згодом і з савойськими вельможами; Анною Бретонською (1477–1514), шлюб з якою не вдалося довести до завершення і яка згодом стала королевою Франції, проте мала невдачі з потомством (всі її четверо дітей померли); Б’янка Марією Сфорца (1472–1510), племінницею Людовіко Моро, з котрим тісно співпрацював Леонардо да Вінчі. Тим часом угоди з Ягеллонами Польщі, Богемії та Угорщини зумовлюють інші шлюби чи союзи: угода племінниці Марії (1505–1558) з королем Богемії та Угорщини Людовиком II (1506–1526) переплітається з договором Анни Ягеллонки (1503–1547) з іншим племінником – Фердинандом (1503–1564).
Проблема полягає в долі Карла: необхідно багато грошей, щоб переконати семеро великих виборців[13] віддати перевагу йому, а не Франциску I (1494–1547), королю Франції, або Генріху VIII (1491–1547), королю Англії, тимчасом як підпис Максиміліана на векселях вже втратив свою вартість. І все-таки син Філіппа є моральним і реальним спадкоємцем мрії про універсальну монархію; у роки небезпеки для civitas christiana (християнського народу) саме він – той, хто може здійснити ці мрії, як скаже його радник Меркуріно Арборіо ді Гаттінара незабаром, намагаючись переконати Еразма Ротердамського (бл. 1467–1536) скласти імперську версію De Monarchia, започаткованої Карлом Великим. Заради християнської, себто універсальної, імперії Максиміліан – посеред зими – здійснює мандрівку від Аугусти до Сейму в Австрії: він помирає в 1519 р. у крижаному замку Вельс, розташованому на півдорозі, так і не вирішивши проблеми.
Наприкінці Чинквеченто, а можливо, на початку всієї сучасної доби, все обертається навколо нього: Карл Гентський, Карл І Іспанський з 1516 р., Карл V, імператор Священної Римської імперії з 1519 р. Незграбний та сором’язливий, як його описує венеціанський посол Лоренцо Паскуаліго, він був вихований Адріаном з Утрехта, майбутнім Папою Адріаном VI, при дворі високоосвіченої Маргарити Австрійської, правительки Нідерландів: від них йому передаються безкомпромісна релігійність, гострий династичний розум і безсумнівна впевненість. Саме ці якості – поки кордони відомого світу дедалі більше розширяються – мають сприяти виконанню пророцтва Даниїла (цитованого у Старому Завіті): універсальна монархія, яка ніколи не буде зруйнована, існуватиме вічно і знищить будь-яку іншу владу. Водночас, саме під час
Маються на увазі курфюрсти Священної Римської імперії німецької нації, котрі обирали «римського короля» (нім. Römischer König) – три духовних і чотири світські особи. Перелік їх закріплено «Золотою буллою» 1356 р. Карла I V. –
