Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка - Коллектив авторов страница 57

Жанр:
Серия:
Издательство:
Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка - Коллектив авторов

Скачать книгу

визначені як повторна феодалізація з істотними земельними та церковними рентами.

      Кризові аномалії південних королівств

      Протягом століть політична й культурна роль королівств Сицилії та Сардинії була менш помітною. Симбіоз між короною та аристократією був таким всеосяжним, що місцеві парламенти зберегли свої традиційні повноваження, оскільки, цілком підкорялися іспанським інтересам. Обидва королівства зазнавали потужного податкового тиску, що гарантувало фінансування імперської скарбниці; Сицилія продовжувала виробництво шовку-сирцю й експорт пшениці до інших європейських держав, що мав тисячолітню історію. Якщо італійська політична криза XVІ ст. стала поворотним моментом в історії країни, на Півночі держави оновлювали свій суспільний устрій, створювали нові установи або реформували старі, централізували громадські функції, яка характеризує теорію і практику сучасної держави на європейському рівні, то Південь становив аномалію порівняно з іншими італійськими територіальними державами. Брак продуктивних дій та будь-яких ініціатив, властивий королівствам Сицилія і Сардинія, схоже, віщував труднощі, які поширились майже на весь півострів протягом XVІІ ст., коли країна опинилася в стані політичної реакції та економічної депресії.

      Див. також:

      Італійські війни, с. 115;

      Католицька Реформація і Контрреформація, с. 177;

      Середземномор’я, с. 230;

      Епідемії, заклади охорони здоров’я та медична практика, с. 461

      Італійські війни

      Мігель Готор

      Так звані Італійські війни вже понад півстоліття перетворювали півострів на центр міжнародних відносин і визначальний елемент політико-дипломатичної гри, мета якої полягала у пануванні над Європою. У період між вторгненням військ Карла VIII (1494 р.) та Като-Камбрезійським миром (1559 р.) держави Італії, за винятком Венеції, втрачають політичну автономію та опиняються під впливом Іспанії.

Вторгнення Карла VIII до Італії

      Висадка військ тодішнього короля Франції Карла VIII в Італії у 1494 р. свідчить про політичну і військову кризу італійських держав та кладе край політичній рівновазі, започаткованій Лодійським миром (1454 р), яким закінчилась війна за успадкування влади в Міланському герцогстві.

      З політичного погляду італійські держави підтримували це вторгнення з різних причин, віддаючи перевагу французькій інтервенції на півострові. У Мілані Людовіко Сфорца (1452–1508), відомий як Моро (Мавр), сподівався на прибуття Карла VIII, у котрому вбачав інструмент для усунення короля Неаполя Фердинанда I Арагонського (1431–1494), прихильника Джана Галеаццо Марії Сфорца (1469–1494), усунутого від влади, а потім і вбитого самим Моро. Венеція також хоче загибелі арагонського короля, котрий прагне захопити Апулію та її порти, безпосередніх конкурентів Венеціанської республіки. Водночас у Флоренції саме Медічі підтримують французьке

Скачать книгу