старість з нас не робить малюків,Вона лиш застає нас дітьми.
Д и р е к т о р
Покиньте спори й арґументи,
Лишіть докори й компліменти, —
За них нічого не купить;
До діла треба приступить.
Натхнення, настрій – то бридня все,
Сміліші будьте, їх не ждіть.
Коли поетом ти назвався,
Умій натхненням володіть!
Варіть же швидше, друже милий,
Кріпкий напій, що ми ждемо;
Чого сьогодні не зробили,
Те завтра не прийде само!
Отож і дня дарма не гайте,
Як тільки є можливість десь,
За коси враз її хапайте
І вже із рук не випускайте,
Поки свого не доб'єтесь.
Адже яких лише дивацій
Не бачив наш німецький кін!
Тож не шкодуйте ні машин,
Ні чудернацьких декорацій.
Не бракуватиме зірок.
І сонця, й місяця, і неба,
Дамо й води, й вогню, як треба,
І скель, і звірів, і пташок!
Так розміркуйте ж все дотепно,
На сцені всесвіт умістіть
І швидко й бережно пройдіть
Із неба через землю в пекло[4].
ПРОЛОГ НА НЕБІ[5]
Г о с п о д ь, а р х а н г е л и, згодом М е ф і с т о ф е л ь.
Р а ф а ї л
Могутнім громом сонце грає
В гучному хорі братніх сфер[6]
І путь накреслену верстає
Од первовіку й дотепер.
Цих незбагненних див видіння
Сповняє силою серця,
І, як у перший день творіння,
Величні всі діла Творця.
Г а в р и ї л
Земля із швидкістю страшною.
В просторі крутиться-літа,
І райське світло дня чергою
Зміняє ночі темнота.
Хвилює море неозоре
І шумом скелі покрива,
Та сфер стремління вічно-скоре
І гори, й море порива.
М и х а ї л
Бурхають бурі навзавóди,
Шумлять нестримано кругом
І огортають твердь і води
Таємно-грізним ланцюгом.
Блискоче з хмар руїнний пломінь,
Громам осяюючи путь,
Та всеблагої ласки промінь
Приборкує стихії лють.
В с і т р о є
Цих незбагненних див видіння
Сповняє силою серця:
І, як у перший день творіння,
Прекрасні всі діла Творця.
М е ф і с т о ф е л ь
О Господи, ти знов між нас явивсь,
Питаєш, як ідуть у кого справи;
Між челяддю і я тут опинивсь,
Бо ж завше був до мене ти ласкавий.
Не вмію я так компліментів править,
Як ангели, удатні на язик,
Від пафосу мого ти б засміявся навіть,
Коли б ти був од сміху не одвик.
Сонця й світи залишу я в спокої —
Я свідок лиш мізерности людської.
Смішний божок землі не зміниться
…
Написано близько 1800 р. Як указував сам Ґете, цей пролог навіяний аналогічною сценою в біблійній книзі Іова, де диявол спокушає людину з божої волі. Ім’я Мефістофеля запозичене з народної легенди; етимологія його неясна. Пропонувались тлумачення: мефізтофель (
