городах, по хлівах, по садках, по клунях…
Дід Глушко, так той просто сказав:
– Баби тії в нас, ну, як жука-кузьки!..
За проводиря тут у нас править Уляна… Вона головний організатор, проводир і радник.
Засідання «Жінвідділу» по неділях удень на тих самих колодках, де ввечері «засідає» «Головполітосвіта»…
Порядок денний?!
Ех, голуб’ята мої! Коли б ви там у столиці могли за якихось чотири-п’ять годин вирішити стільки справ, скільки наш «Жінвідділ» вирішує, – я з почуттям щонайдужчого до вас подиву офірував би вам чудесну сукувату грушеву палку, що нею я по лісу гадюк смалю!
Матіночко моя! Чого-чого тільки вони не обговорять, чиїх тільки кісточок вони не поперевертають!.. Кому тільки не ікається в цей день!
Починається (не так, як у вас!) з біжучих справ!
…А чи водили свою Муру до бугая?
…І щось я, голубонько, помічаю, що в моєї молока меншає! Коли б то, Господи, не відьма!
…І не говоріть, матінко, цур йому, пек! На тім тижні в Свинарному входить Чопиха, так уже стемніло, в хлів… А воно з-під корови тільки – шусь!..
…А чули, в Сторчихи – донька?! Я їй казала: «За своїми, шеймо, дивись!» А тепер ік Петру: «Нате вам, мамо, онука!»
…А та! Щербата?! «Чхать, – каже, – я на вас хочу!» Ач яка! Чоловік тільки з двору, так мов той роплан, через тин у садок до Петрового Гната! «Чхать!»… Матері своїй у великодній очіпок чхни, сукина дочко!..
…Це – «внутрішні справи»…
А політика?! І зовнішня і внутрішня?!
Та куди тому нещасному «Рейтерові», чи «Рості»[38], чи «Ратау»[39]?!
Таких «кореспондентів», як має наш «Жінвідділ» (а за ним і все село!), жодне найкраще й найпопулярніше агентство не має!
…«Чули?! (пошепки) … Київ уже! Як ударили з Адесу, так усі комуністи та жиди, ну, як язиком їх ізлизано!»
…«А Петлюра[40] відозву пропечатав! Щоб мені, каже, ік Спасу й отакісінького комуніста на Вкраїні не було! З англичанкою йде!»
…«А вчора в Таранівці на базарі бомагу читали… Ленін пише: «Одказую, – говорить, – усю власть тому, хто мене вилікує. Бо заслаб, – говорить, – я, а видю, що не по порядку з людьми «обращаєтесь»…
…А!.. А!.. А!..
Зовнішню й внутрішню вичерпали…
Далі йде найголовніша й найпекучіша справа.
Справа виключно жіночої компетенції. Релігійна справа.
Тут уже дискусії і з високими нотами… З позами, з рухами, з руками в боки…
Тут турнір баптистів[41], адвентистів[42] і православних…
Переважають адвентисти!
«Православне» мовчить!
Коли яка й поткнеться:
– А все-таки церква так воно не те, що ваші читанки та співи під повіткою!
– «Церква»?! «Під повіткою»?! Засвербіло, мабуть, самій під попа лягти?!
(Місцеві «батюшечка» дуже слабкі щодо «адамових реберців», і мало не щотижня за ту слабкість платять власними святими ребрами)…
Релігійні
