п’яний, щоб видавати інформатора.
– Пташка наче-че-бебетала…
– Умгу, певно, та сама, що вже місяць щебече по всьому місту: твій батько от-от перетвориться на банкрута, – спокійно висловлює припущення Олег.
– Не твоя справа, ти, прихвосню! – піжон аж тверезіє трохи від злості.
Ой, вміє Олег бити в болючі місця. І щось не видно, аби переймався наслідками таких своїх вправ.
– От здохне твій Мсти-тислав, то-то хто-то тебе на роботу ві-візьме?
– За «здохне» я зараз твоєму батькові зателефоную, – дуже тихо обіцяє Олег. Чомусь на мить видається, що він ледь не вдвічі старший за базікала. – Відірву від застілля в клубі. Мовляв, вибачте, Авраме Йосиповичу, але Ваш син Ілько тут на всю вулицю про деталі Ваших майбутніх бізнес-операцій верещить. З ним, звісно, охоронець в машині та чомусь з вашим сином не може впоратися. Приїздіть, будь ласка, та заберіть свого бовдура. Як по-твоєму, кому він більше повірить – рідному сину чи чужому прихвосню?
Питання риторичне. Але син Аврама Йосиповича кілька секунд роздумує. Василю, схоже, подобається таке вирішення конфлікту. Але телефонувати, щоб повірили, мусить не Олег, а принаймні Сергій Федорович, котрий відхекується в офісі після недавньої розмови. Але щоб повідомити йому про конфлікт, слід кинути Олега на вулиці одного просто з вродженим чи набутим «таланом» вляпуватися у всі підряд халепи. Василь непевно переминається з ноги на ногу.
Тим часом п’яний таки дійшов остаточної думки, кому швидше повірить його татко, і, звісно, образився.
– Та ти справді-ді пови-винен тому Ммсти-тисла-во-вові ноги лиза-зати! Бо хто тебе візьме на службу, коли дізнається про сестру-наркоманку?
Ой! А я ж тоді так по-дурному ляпнула про наркокур’єра. Як він тільки пробачив дурці? Що ж зараз буде?
Нічого не буде. Ні-чо-гі-сінь-ко! Хіба на прокушеній нижній губі Олега виступає крапля крові. Та якби погляд убивав… Хай тобі, яка банальність. Хоч усі мудрі думки то, здебільшого, банальності.
Мені стає страшно. От тільки зараз. М-да, реакція у мене… Жирафи заздрять.
– От що, шакале, сідай у свій джип і газуй звідси, ясно? Надто вже дешева провокація, щоб на неї купитися. Колись батькові набридне тебе відмазувати. Тоді, можливо, й зрозумієш, що не все й тобі сходить з рук. Тільки дурно час гаєш, коли думаєш, що тут хоч щось нариєш, – Олег демонстративно дістає мобільний. Мабуть, збирається-таки телефонувати батькові оцього…
– Та пі-пішов ти! – П’яні очі намагаються сфокусуватися на мені. – З-зна-наєш, ти не на того по-поставила, дєво-вочка. Він от-от стане же-жебраком…
– Ей, чуєш, хлопче! Як тебе там? Ілько, здається? Не сідай за кермо зараз. Не варто, справді, не варто, ти ж – п’яний, – хоча мені хочеться сказати геть інше. Принаймні повідомити, де я бачила його поради. І, звісно, для всіх буде краще, якщо він забереться просто зараз. Але… Але я не завжди кажу в голос те, що насправді думаю.
На порозі офіса з’являються ще дві постаті
