підкорегувати результати… Вплинути і захистити вас, але ці журналісти…
Сердюк всміхнувся:
– Облиш. Усе нормально.
– Завтра о третій прес-конференція. Запитання дурні.
– Можна виграти будь-яку битву, – відповів Сердюк давно засвоєне і поклав слухавку.
Заходив по розкішній вітальні. Запитання дурні? Так він не дурень. Офшорні зони, таємниця банківських вкладів, любов до готівки і конкретних, видимих оком речей, які засвідчують свою готівкову вартість: антикваріат, золото, діаманти, нерухомість, земля гектарами. Сердюк не довіряв біржовим авантюрам і довгостроковим перспективам. Дурні запитання? Питайте. Не виготовили ще ту лопату, якою можна Сердюка закопати. Анкета ідеальна. Державний діяч. Добрий сім’янин. Дружина згуртувала навколо себе заможне жіноцтво, благодіють, мать їх, трясуть діамантами і благодіють одна перед одною, а чоловіки тільки встигають гаманці відкривати! Син теж не пасе задніх, закінчив Лондонську школу економіки, повернувся на Батьківщину піднімати українську економіку.
– Женю! – гукнув дружину. – Максим удома? Що ж це він учора нас із тобою…
– Привіт, тату, – почув від дубових сходів, що вели на другий поверх апартаментів.
Зиркнув на сина.
– Чого не спиш? Чого супишся?
Макс брови звів.
– Поговорити треба…
– Що сталося? – Сердюк миттєво визначав ступінь синових проблем.
– Поговорити треба… – вперто повторив Макс.
Євгенія приклала вухо до дверей чоловікового кабінету – новини України! Зачинилися, наче матері однаково, що дитина сама не своя! Та вона ночей не спала, поки Макс у Лондоні навчався, все думала, як синові краще зробити, і придумала: квартиру на Хрещатику купила, «мазераті», щоби у Віти Челядинської од заздрощів урешті з’явилася перша глибока зморшка. Та вона заради Максика…
Щільніше до дверей. Бронзова ручка у товсте черевце увіп’ялася. Відступила, власний живіт помітила, всміхнулася. На світських тусовках, які пані Женя вважала культурними подіями і не пропускала, будь то «Porno Party», оглядини весільної сукні дочки президента чи презентація нового альбому чергової «зірки» з силіконовими грудьми, вона примудрялася так рясно обвішуватися довгими золотими прикрасами, що товстий живіт за ними не відразу й помітиш. Зиркне якесь молоде та нахабне на пані Женю, а там, де повинен бути живіт, коштовностей з півкіло. І хай думає молоде та нахабне, у чому щастя.
Євгенія щільніше притулилася до дверей і почула…
– Дівчина наклала на себе руки через тебе? – спитав Сердюк.
– Ну… Так виходить, – вичавив Макс.
Євгенія заклякла тільки на мить. Грюк! Як дала кулаком по дверях, дуб здригнувся і встояв, а бронзові замки, мабуть, не італійські, як дизайнери-оформлювачі клялися,
