дух. Поруч на долівці парували ще два казани з окропом.
– Кажеш, піду отак просто до білої панни? – перепитав Чорний Ворон.
– Атож. Може б, хоч до неї зголив свою бороду? Я тобі дам шмат окіска. Він гостріший за вогонь.
– Ще не вродилася та краля, заради якої я зголив би свою бороду.
Ворон зняв цупку полотняну сорочку і, коли залишився у самих спідніх, знічено глянув на Євдосю.
– Скидай, не соромся, – підохотила вона. – Однак я нічого не бачу. А як захочу, то й так роздивлюся що мені треба.
– Еге, не бачиш. А бороду як запримітила?
– Хіба ж тільки бороду? Я тебе обмацала всього, поки латала. Та й не одну бороду знайшла на тобі, аж дві.
– Як це – аж дві? – спитав Чорний Ворон і враз прикусив язика, зніяковів ще дужче.
– Ти таки трохи твердоголовий.
Вона дивилася нерухомими очима десь крізь Ворона, але він, скидаючи спідні, все-таки затулився однією рукою, і коли нарешті заліз у кухву, відчув неабияку втіху. Темна гаряча вода огорнула його по груди.
– Скільки ж це я провалявся у тебе, Євдосю? – спитав він.
– Трохи не з місяць. Кінь тебе приніс непритомного.
– Де він? Де мій Мудей?
– Стоїть у повітці, жує сінце разом з козою Галькою. У нього було надрубане вухо, але вже загоїлось. Ти за нього не переживай, за себе подумай, – водила віхтем по його м’язах Євдося. – Може б, кидав тинятися лісом та брався до якогось діла. Не буде вже пуття з вояцтва вашого. Це я тобі кажу.
– Так мені казала й моя сестра Марія.
– А ти що?
– Витяг шаблю і хотів зарубати. Але ж… сестра все-таки.
– То це ти й мене можеш зарубати? – зумілася Євдося.
– Можу, – сказав він.
– Лихим ти зробився. Зачерствів. Кажуть, навіть своїх убиваєш, тих, що піддалися на амнестію.[3]
– Ті, що піддалися на амнестію, не мої. Чека їх все’дно знищить, але спершу витрусить душу і все випитає. Тут один шлях – або сюди, або туди.
Євдося примовкла, а коли змила йому волосся лугом,[4] сказала:
– Але якщо ти й мене зарубаєш, то не матимеш нічки золотої, яку я тобі наворожила.
– Якої ще нічки?
– Побачиш. Прийде до тебе сьогодні вночі дівчина славна. Поділитеся з нею своїм здоров’ям.
…І вона прийшла, дівчина славна і чиста, що пахла понтійською азалією, духмяним кадилом і дикою орхідеєю, які росли на заболочених берегах річечки Ірдинь (багна, що ніколи не вимерзали, вберегли рослини дольодовикового періоду), і їх Євдося кидала в купіль. Тож вона, ця дівчина славна, прийшла і лягла біля нього, Чорний Ворон не бачив її у темряві, тільки чамрів од чистого повіву волосся і тіла, відданого йому на поталу, і, пригортаючи до себе дівчину славну, вроджену з того вулкану, що мільйон років тому вивергнувся на місці теперішнього Холодного Яру, він ділився із
Амнестія – застаріла форма слова «амністія».
Луг – водний настій попелу, що вживався замість мила.
