як попри все тріпотіння і смикання машина залишається господинею Природи й володаркою небес, і відчував піднесення. Безумовно, в людині є щось божественне, якщо вона здатна долати межі, встановлені для неї самим Творцем, керуючись таким безкорисливим героїчним покликанням, як підкорення небес. А ще кажуть, що людство занепадає! Хіба є в анналах людства щось схоже на це?
Такі думки кружляли в моїй голові, поки я здіймався вище велетенською похилою площиною, а вітер то шмагав моє обличчя, то свистів у вухах; царство хмар залишилося так далеко позаду, що його зморшки і срібні горбочки розгладилися, перетворившись на пласку блискучу рівнину. Аж раптом я відчув дещо жахливе й досі не знане. Мені вже довелось познайомитися з тим, що наші сусіди назвали tourbillon[8], але в такому масштабі це сталося вперше. Велетенський, схожий на бурхливу ріку потік повітря, про який я кажу, як виявилося, приховував у собі не менш жахливі, ніж він сам, вихори. Зненацька мене затягло в самісінький центр одного з них. Кілька хвилин крутило з такою швидкістю, що я мало не втратив орієнтацію, аж тут відчув, що ліве крило смикнулося вперед, до позбавленої повітря вирви в осередку негоди. Я падав донизу каменем, втративши майже триста метрів. На місці мене утримував лише пасок – я наполовину висунувся з фюзеляжу, приголомшений і захеканий. Однак я завжди здатний на надзусилля – це єдина моя надзвичайна перевага як авіатора. Я розумів, що падіння сповільнилося. Вихор радше нагадував конус, а не вирву, і я дістався його вершини. Одним різким обертом, кинувши всю вагу на один бік, я вирівняв літак і відвернув його ніс від буревію. За мить мене викинуло з вирви, і я помчав униз. А тоді, тремтячи, але почуваючись переможцем, знову задер ніс машини вгору і почав настирливо підійматися вгору по спіралі. Я заклав широкий віраж, аби уникнути небезпечної місцини з виром, і незабаром успішно піднявся над нею. Щойно минула перша година, як я подолав позначку шість тисяч метрів над рівнем моря. На мою превелику радість, шторм залишився позаду і повітря з кожною сотнею метрів робилося спокійнішим. З іншого боку, було дуже холодно, і я відчував ту специфічну нудоту, що виникає в розрідженому повітрі. Я вперше розкрутив шланг своєї кисневої подушки і час від часу вдихав п’янкий газ. Відчував, як він, наче наливка, біжить венами, і так розвеселився, що мало не сп’янів. Я кричав і співав, злітаючи до холодного застиглого зовнішнього світу.
Мені очевидно, що непритомний стан, який охопив Ґлейшера і меншою мірою Коксвела, коли вони у 1862 році піднялися на повітряній кулі на висоту понад дев’ять тисяч метрів, був спричинений велетенською швидкістю, з якою куля мчала прямісінько вгору. Підіймаючись поступово і призвичаївшись до нижчого атмосферного тиску повільнішими темпами, таких жахливих симптомів можна уникнути. На тій самій значній висоті я виявив, що можу, не відчуваючи особливого дискомфорту, дихати навіть без кисневого інгалятора.
Смерч (
