воно так швидко, що за ним було майже неможливо прослідкувати, і викидало поперед себе якусь довгу м’язисту стрічку, яка ніби тягла за собою довге звивисте тіло. Воно було таким еластичним і драглистим, що за дві хвилини повністю змінювало форму, й кожна зміна здавалася загрозливішою та огиднішою за попередню.
Я знав, що це віщує лихо. Кожен багряний спалах відразливого тіла казав про це. Туманні вирячені очі прикипіли до мене, холодні та безжальні, сповнені липкої ненависті. Я скерував донизу ніс машини, щоб утекти від нього. Та щойно я це зробив, чудовисько блискавично вистрілило зі своєї мінливої ворвані довгим мацаком, і той із легкістю та гнучкістю батога хльоснув по передній частині літака. Коли щупальце на мить торкнулося гарячого двигуна, почулося гучне сичання, й воно злетіло в повітря, а велетенське пласке тіло зіщулилося, немов від різкого болю. Я спрямував літак у піке, але мацак знов обхопив його й розпався навпіл, потрапивши у гвинт, так легко, наче був просто пасмом диму. Однак інше довге, слизьке, липке, змієподібне, кільцювате щупальце, підкравшись іззаду, схопило мене за талію, намагаючись витягти з кабіни. Я відірвав його від себе, загрузнувши пальцями в гладенькій клейкій поверхні, й на мить звільнився, проте інший мацак схопив мене за черевик і смикнув так, що я мало не перекинувся на спину.
Падаючи, я вистрілив з обох стволів своєї рушниці, та це було все одно що атакувати слона, плюючи в нього горохом із трубочки; годі й уявити, що якась людська зброя може завдати шкоди такій здоровенній потворі. Однак влучив я краще, ніж гадав, бо один з велетенських пухирів на спині чудовиська з гучним ляскотом вибухнув, пробитий картеччю. Виявилося, що моє припущення правильне і ці об’ємні прозорі міхури справді були наповнені якимось легким газом, адже гігантське хмароподібне тіло миттєво захиталося, розпачливо звиваючись, щоб зберегти рівновагу, а білий дзьоб розлючено клацав і роззявлявся. Та я вже щодуху мчав геть у найстрімкішому маневрі, на який наважився; двигун досі працював на повну, розкручений пропелер і сила тяжіння тягли мене вниз, наче метеорит. Далеко позаду я бачив тьмяну багряну пляму, що хутко меншала й розчинялася в синьому небі. Мені вдалося живим вирватися зі смертельних джунглів зовнішніх шарів тропосфери.
Опинившись у безпеці, я приглушив двигун, адже ніщо не спроможне пошматувати машину швидше за політ з висоти на повній потужності. Я велично планерував по спіралі з майже дванадцятикілометрової висоти – спочатку до сріблястої маси хмаринок, потім до грозових хмар під ними й нарешті під батогами зливи наблизився до поверхні землі. Вирвавшись із полону хмар, я побачив під собою Бристольський канал, але, маючи в баку ще трохи пального, пролетів кілометрів тридцять углиб материка, аж доки мусив приземлитися на якомусь полі за кілометр від селища Ешкомб. Там я отримав три бляшанки бензину від водія машини, що саме проїжджала повз мене, і в десять хвилин по шостій того ж
