такі виявлялися, їх карали за всією суворістю закону. Тому будь-яка благоустроєна держава має ставити собі за мету – зробити військову справу в мирний час тільки вправою, а під час війни – наслідком необхідності і джерелом слави. Ремеслом вона має бути тільки для держави, як це і було в Римі. Усякий, хто, займаючись військовою справою, має на увазі сторонню мету, тим самим демонструє себе поганим громадянином, а держава, побудована на інших засадах, не може вважатися благоустроєною.
КОЗІМО. Я цілком задоволений всім, що ви сказали досі, і особливо вашим висновком; для республік я вважаю його вірним, але не знаю, чи так це для королівств. Мені здається, що король швидше захоче оточити себе людьми, для яких війна – їхнє єдине ремесло.
ФАБРІЦІО. Благоустроєному королівству особливо належить уникати такого роду майстрів, бо вони знищать короля і будуть тільки служити тиранії. Не спростовуйте мене прикладами сучасних королівств, тому що я не визнаю їх благоустроєними. У королівствах з хорошими установами у короля немає необмеженої влади, крім одного лише виключення – війська; це єдина галузь, де необхідне швидке рішення, а отже, єдина воля. У всьому іншому королі нічого не можуть робити без згоди ради, а радники завжди побоюватимуться, що поряд з королем з’являться люди, які під час миру хочуть війни, оскільки їм без неї не прожити. Однак я готовий бути поступливішим; не стану шукати королівства цілком благоустроєного, а візьму королівство, схоже на нині існуючі; в цьому випадку король так само має боятися людей, для яких війна є ремеслом; він має боятися їх тому, що життєвою силою всякого війська, без сумніву, є піхота.
Якщо король не вживає заходів для того, щоб піхотинці його війська після укладення миру охоче поверталися додому і знову ставали до своєї роботи, він неминуче загине. Найнебезпечніша піхота – це та, що складається з людей, які живуть війною, ніби ремеслом, бо ти змушений або вічно воювати, або вічно їм платити, або вічно боятися повалення з престолу. Завжди воювати неможливо, вічно платити не можна – мимоволі залишається жити в постійному страху.
Поки в моїх римлянах ще жила мудрість і громадянська доблесть, вони, як я вже говорив, ніколи не дозволяли своїм громадянам дивитися на військову справу як на ремесло, хоча могли платити скільки завгодно, бо весь час воювали. Римляни прагнули уникнути небезпек безперервного перебування громадян у війську. Та оскільки часи змінювалися, вони стали поступово замінювати новими людьми тих, хто вже відслужив свій термін, тож протягом п’ятнадцяти років легіон оновлювався повністю. Таким чином, до війська набиралися люди в розквіті сил, тобто від вісімнадцяти до тридцятип’ятирічного віку, коли ноги, руки і очі людини однаково сильні. Римляни чекали того, щоб ослабла фортеця воїнів і посилилася їхня хитрість, як це сталося пізніше, за часів загального падіння моралі.
Октавіан, а за ним Тиберій вже думали більше про власну могутність, ніж про суспільне благо; тому, щоб їм легше було
