солдатів, які залишаються на службі в місцях, названих вами, дуже невелика: хіба є хоч яка-небудь відповідність між кількістю піхоти, необхідної на війні, і кількістю її у час миру? Адже гарнізон мирного часу у фортецях і містах повинен бути принаймні подвоєний під час війни; сюди варто додати велику кількість польових військ, які в мирний час розпускаються.
Що стосується війська, яке охороняє уряд, то приклад папи Юлія II і вашої республіки наочно продемонстрував, наскільки страшними є солдати, які не бажають вчитися ніякому ремеслу, крім війни; адже зухвалість цих воїнів змусила вас відмовитися від їхніх послуг і замінити їх швейцарцями – людьми, котрі народилися і виховані в повазі до законів і покликані громадами за всіма правилами справжнього набору. Тому не кажіть більше, що для кожного знайдеться місце під час миру.
Відносно важкої кінноти відповідь на ваше заперечення здається більш важчим, так як вся вона і після укладення миру зберігає свою платню. Проте якщо подивитися на справу уважніше, то відповідь знайти легко, бо цей порядок збереження на службі кінноти сам по собі шкідливий і дурний. Справа в тому, що це все люди, для яких війна – ремесло; якби вони були тільки підтримані досить сильними піхотними загонами, вони щодня доставляли б тисячі неприємностей урядам, при яких створюються; але оскільки їх мало, і вони самі по собі не можуть утворити військо, то і шкоди від них часто не так вже й багато.
А втім вони приносили достатньо шкоди, як це видно з прикладів Франческо Сфорца, його батька, і Браччо з Перуджі, про які я вам вже розповідав. Тому я не прихильник звичаю залишати кінноту на постійній службі, – це погане правило, яке може призвести до великих незручностей.
КОЗІМО. Ви хотіли б зовсім без неї обійтися? А якщо ви її все ж збережете, то якою мірою?
ФАБРІЦІО. Шляхом набору, але не так, як це робить король Франції, тому що прийнятий там порядок так само небезпечний, як наш, і не захищає від солдатської розбещеності. Я б робив як стародавні, у яких кіннота складалася з їх же підданих. Коли укладався мир, кінноту розпускали по домівках і повертали до звичайних справ; втім, я докладніше скажу про це пізніше. Таким чином, якщо цей рід військ може зараз навіть в мирний час жити своїм ремеслом, це відбувається лише від збоченого порядку речей. Що стосується грошей, сплачуваних мені та іншим воєначальникам, то я прямо скажу, що це шкідливий захід: мудра республіка не платила б такої платні нікому, а під час війни ставила б на чолі війська тільки своїх громадян, які по закінченню війни поверталися б до мирних занять. Так само чинив би і мудрий король, а якби він і платив цю платню, то як винагороду за особливий подвиг або як ціну за послуги, які воєначальник може надати як в мирний, так і у воєнний час.
Оскільки ви посилаєтеся на мене, то я наведу власний приклад і скажу, що війна ніколи не була для мене ремеслом, тому що моя справа – це управління моїми підданими і захист їх, а для того щоб їх захищати,
