хвалебної військової мужності.
Значення такого вибору солдата величезне; і, щоб це стало вам зрозумілішим, я вважаю не зайвим і навіть необхідним розповісти про те, яких правил дотримувалися при відборі легіонів вступники на посаду римських консулів. Завдяки невпинним війнам старі солдати приходили на відбір упереміж з новачками, і консули могли судити про одних з досвіду, а про інших – за здогадом. Треба зауважити, що при виборі солдата передбачається або одразу послати його в бій, або негайно його навчати, але пустити в справу пізніше.
Я вже говорив і буду говорити надалі про всі заходи, необхідні для пізнішої бойової роботи солдата, бо хочу показати вам, як створюється військо в країнах, де народних ополчень раніше не було і де тому не може бути добірних частин, якими можна скористатися одразу. У тих же країнах, де військо утворюється велінням влади, воно може бути пущене в діло негайно, як це було в Римі і тепер ще спостерігається у швейцарців. Якщо при такому порядку відбору до війська потрапляють і новобранці, то вони одразу зустрічаються з безліччю досвідчених солдатів, які звикли до строю, і змішання старих з молодими утворює єдину і міцну бойову частину. Крім того, коли імператори перейшли до порядку зосередження військ в суворо визначених постійних місцях, вони стали призначати для навчання так званих тиронів, тобто молодих солдатів, особливого керівника, як це видно з життєпису імператора Максиміна.
Поки в Римі тримався вільний лад, навчання це проводилося не в таборах, а в самому місті. Молодь під час цих занять звикала до військових вправ, і, коли її потім посилали вже в бій, вона була настільки загартована досвідом цієї уявної війни, що вміла легко зорієнтуватися в умовах справжнього бойового життя. Однак згодом, коли імператори відмовилися від цього способу навчання, їм довелося встановити той порядок, який я вам вже описав.
Переходжу тепер до римського способу набору легіонів. Вступаючи на посаду, консули, на яких було покладено військову справу, починали з упорядкування свого війська (кожному з них ввірялися зазвичай два легіони, набрані з римських громадян, і які становили основу їхньої військової сили) і призначали для цієї мети на кожен легіон по шість, а всього двадцять чотири військових трибуни, вони виконували ті ж обов’язки, що виконують тепер наші батальйонні командири.
Потім вони збирали всіх римських громадян, здатних носити зброю, і розподіляли трибунів за легіонами. Триби, з яких мав початися відбір, визначалися жеребом, і з триби, виділеної таким чином, вибиралося четверо найбільш придатних: одного брали трибуни першого легіону, другого – трибуни другого легіону, з двох останніх одного брали трибуни третього легіону, а останній потрапляв в четвертий легіон. Після першої четвірки відбиралася друга, причому першу людину брали трибуни другого легіону, другу – трибуни третього легіону, третю – трибуни четвертого легіону, а четвертий залишався в першому легіоні. Потім йшла третя четвірка: перший з неї йшов в третій легіон, другий – в четвертий
