паузи Сергійко продовжив: – Дуже бажає! Може, хтось теж зголоднів?
Це було серйозне порушення протоколу. Міністри затихли, очікуючи наслідків, але нічого не сталося. Усі пожвавилися й зашепотіли між собою. Стало очевидно, що король наділений якоюсь силою, що дозволяє йому зневажати вимоги протоколу. Чипсет вийшов із кабінету й відразу повернувся. У нього в руках біліла тарілочка, на якій лежали два бутерброди й стояла склянка з молоком. Під поглядами міністрів, Сергійко швидко, давлячись і майже не пережовуючи, проковтнув злощасні бутерброди й випив молоко. Йому негайно захотілося спати. Ну, цього допустити було ніяк не можна – він і сам розумів. Поступово Сергійко усе більше звикав до ролі короля і в нього вже не тряслися руки й ноги, як під час виступу на площі. Майже спокійно, не кваплячись, він розклав перед собою аркуші, на яких великим шрифтом було надруковано назви ресурсів і їхня кількість.
– Ну що ж… – почав він.
– Шановні добродії міністри… – дихнув у вухо Чипсет.
– Шановні добродії міністри! – зовсім невимушено продовжив Сергійко. – Нам необхідно побудувати країну заново. Усе, що робилося до нас, як відомо, робилося неправильно, усе це нікуди не годиться. Народ голодує, армія слабка, озброєння не вистачає, і взагалі… Ми всі знаємо, що на нас невдовзі мають напасти степовики. Степовики – ворог сильний і підступний, до того ж, ми не знаємо, звідки вони нападуть і коли точно. Тому ми негайно починаємо створювати армію. Е-е, – на секунду запнувся король, але Чипсет нічого не підказав йому цього разу, – міністр захисту й нападів, скільки вам потрібно глюків, щоб створити могутню армію і перемогти степовиків?
– Усе чоловіче населення країни, яке здатне тримати зброю.
– Пане прем’єр-міністре, скільки у нас такого населення? Не заглядаючи в папірець, прем’єр-міністр відповів:
– Усього населення в країні два мільйони глюків, Із них мільйон чоловіків, із них у віці від вісімнадцяти до сорока п’яти років триста тисяч осіб.
– Вам вистачить для армії сто п’ятдесят тисяч? – Сергійко повернувся до воєнного міністра.
– Ні! – миттєво відповів міністр захисту і нападів. – Мені потрібні всі триста тисяч!
– Це неможливо! – вигукнули інші міністри. – А хто тоді працюватиме?
Усі міністри заговорили відразу. Очманілий від такого багатоголосся, Сергій спочатку намагався щось зрозуміти, обговорити, вплинути, висловити свою думку, потім махнув рукою й став чекати, поки всі виговоряться, навіть задрімав на кілька хвилин, спершись лобом на руку й прикривши очі долонею. Але галас і не думав стихати. Міністр продовольства вже засукував рукави, а міністр захисту й нападів кинув склянку з водою в міністра непродовольства…
Чипсет мовчав і не втручався. Сергійко згадав, як він ділив ресурси, сидячи за комп’ютером у себе в кімнаті. Сам. Своєю владою. А хто, власне, йому тут заважає? Він же король! Він найголовніший! Він щосили стукнув долонею
