міражах, а босоногі хлопчаки і чимало дорослих перебігали розпечені бруківки підстрибом.
Навіть могутній Дніпро, який підкріпився щедрими теплими дощами десь у верхів’ях і через це розсунув береги й затопив острови та квітучі різнотрав’ям заплави, не освіжав повітря. Не зробив винятку навіть для тих, хто 31 травня 1931 року на старенькому колісному пароплаві «Нестор-літописець» прибував із Миколаєва до Херсона. Попри те що на його борту були руйнівники старого світу, які в новому погрожували не чекати милості від природи, а казку зробити бувальщиною. І обов’язково в найближчому майбутньому!
Шльопаючи лопатями по воді, уламок старого світу, трудяга «Нестор-літописець» пристав до уцілілої ділянки дерев’яної пристані. Спінені хвилі накинулися на човни вздовж пристані, й ті задзвеніли швартовими іржавими ланцюгами і заметушилися, не знаходячи собі місця. На пароплав убігло херсонське начальство і завмерло, коли побачило знайомий із портретів гострий профіль і найвідомішу в Радянській Росії борідку, копіювати яку мало хто наважувався.
– Покажіть порт і суднобудівну верф, – порушив мовчанку Дзержинський, не почувши пишномовних привітань.
За пів години прикордонний катер «Червоноармієць» вже петляв навколо потоплених суден і барж. Начальник Рупводу[14] Бобров оповідав про трагедію кожного з них, що загинули від врангелівської артилерії, яка минулого літа стояла на тому боці Дніпра. Проплили і повз напів зруйновану будівлю судноверфі. Фелікс Едмундович насупив брови й витріщився на кітель начальника порту. Ґудзики і формена бляха на ньому сяяли, як у старі часи.
За годину в клубі водників на Судовій вулиці нарком двох найважливіших наркоматів провів засідання Херсонського районного управління водним транспортом. Усі учасники наради одностайно проголосували за щонайкоротші терміни підготовки річкового флоту до повноцінної роботи. Призначили відповідальних і встановили ці «щонайкоротші терміни». Не знайшлося нікого, хто бодай у дрібницях не погодився б із головним чекістом нової країни.
Тут-таки в їдальні клубу й пообідали. Вечеряли вже в управлінні ЧК. Після вечері за старою доброю звичкою взялися за аналіз роботи місцевих відповідальних товаришів. Як то кажуть, «на солодке» залишили своїх, «рідненьких» – херсонських чекістів-мародерів.
Без сумніву, працювати серед населення вони навчилися: закликали, тиснули на свідомість, наказували, зупиняли перехожих і переконувалися, що ті, згідно з постановою Ради народних комісарів, із золота мають при собі тільки обручку і хрестик дозволенної ваги, та ще жінкам дозволялись золоті сережки. Навіть чекісти, як виявляється, були не байдужі до слабкої статі. З особливим завзяттям здійснювали обшуки в будинках заможних херсонців.
Колишні несвідомі буржуї, купці, чиновники та інша наволоч хитрували й обманювали, як могли, трудящих країни і добровільно не повертали вкрадене в народу. Переплавляли золото та робили з нього цвяхи, на які вішали
Річне управління водного господарства.
