Царівна. Ольга Кобылянская

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Царівна - Ольга Кобылянская страница 7

Царівна - Ольга Кобылянская Рідне

Скачать книгу

не відзивалася.

      – Бідолаха з шістьома срібними старосвітськими ложечками!

      Я задрижала від обиди.

      Як глибоко ненавиділа я її! Однак, не відзиваючись, я силкувалась остатися спокійною. На хвилинку сховала я лице в долоні і стала пригадувати, що думала перше. Думки від її голосу, мов налякані, розпорошилися.

      Вона сміялася роздразнюючим сміхом, а я чула, як мені підступала кров до лиця.

      – Від бабуні лишилася ще й цукорничка. Вправді, не срібна, але зате дротована. Правдива старофранцузька порцеляна!..

      Я все ще не відзивалася…

      – Чуєш? Я хочу, щоби ти згасила світло і лягла спати. Ти!

      Мене покинула нараз вся терпеливість, а пірвала шалена пристрасть. З окриком дикої злості вхопила я за зошит і шпурнула ним до землі. Серце товклося в мені до розпуки, і, згорнувши руки на грудях, глянула я на неї.

      – Чого тобі ще треба? – спитала голосом, що змінився від зворушення.

      – Нічого від тебе не хочу. Але скажи лучче, до чого та театральна поза? – Вона говорила в зухвалім тоні, опісля мов пригадала собі щось і додала: – Чому у тебе розплетене волосся?

      Я відвернулася від неї, не відповідаючи нічого.

      – Я хотіла би знати, для чого в тебе розплетене волосся, – домагалася вона знов.

      – Для чого? Бо розплетене не важить так тяжко, так мені здається… Може, й це не дає тобі спати і шкодить твоїй красі?

      Її очі заіскрилися.

      – Так ти гадаєш, що ти красна? Пожди, я знаю добре твої думки. Ти огидна, причаєна кокетка! Ти хочеш удавати якусь русалку, вправляєшся в якусь видуману безсоромну роль, може, Гейневу Лореляй? Ти його раз у раз читаєш, хоч мама вже кілька разів казала, що Гейне не є для молодих дівчат. – Нараз розсміялася. – Справді, це рудаво-золотисте волосся, зеленяві «морські» очі… Знаєш що? Спродай цукорничку, купи собі арфу і гребінь і йди між німці.

      Не знаю, як я в тій хвилі виглядала і яким поглядом подивилася на неї. Уст отворити не була я годна і на одно слово – ні! але коли я підняла руку, щоби притиснути її до розпаленої голови, Лена з переляком сховалася під ковдрою…

      По хвилі згасила я світло і кинулася сама в постіль…

      Глухий біль, неописанне огірчення обняли мене, і тихі стони виривалися з моєї груді. Пощо кинула мене доля в життя, поміж ті підлі, тупі душі – ні! поміж гієни, що не мають ні чувства, ні розуміння шляхетніших зворушень серця!..

      Однозвучне цокання годинника переривало тишину малої кімнати, а світло місяця лилося вікном, устелюючись срібними, матовими пасмами на помості й стіні.

      Трохи згодом бачила я, як Лена вилізла нишком з постелі й забрала роздертий зошит до себе.

      Очі мої стулилися. Я аж надранком заснула.

      Мені приснилася надрейнська русалка Лореляй.

      Вона ніби сиділа десь на скалі над водою, перебираючи золоті струни своєї арфи. Спадаюче на груди й плечі волосся здавалося на сонці червоним плавним золотом. Її погляд, напівсумовитий, напівбайдужий, був звернений у безнадійнім очікуванні

Скачать книгу