вмостився поруч із ним.
– Превелике вам вдячний за гостинність. Передайте привіт вашому батьку.
– Передам, – запевнила вона. – Навідайте мене, коли вас не налякає присутність перукаря в кімнаті.
Помахом руки містер Пауелл відкинув таку неприємну думку.
– Ваше товариство завжди для мене буде чарівливим, – і, аби заглушити зухвалість своїх прощальних слів, з надією увімкнув мотор. – Ви найвродливіша дівчина зі всіх північанок, яких я зустрічав тут, – інші вам і в служниці не годяться.
Двигун застогнав, забряжчав, і містер Пауелл із південної Джорджії на власному авто, із власним камердинером, з власними цілями та у власній хмарі пилу продовжив подорож на Північ, аби провести там літо.
Амантіс думала, що більш ніколи його не зустріне. Струнка й прекрасна, вона повернулася у свій гамак, ледь розтулила ліве око назустріч червню, затим закрила його та із задоволенням повернулася в країну снів.
Втім одного дня, коли літній плющ вже встиг оповити хиткі боки червоної гойдалки на газоні, містер Джим Пауелл, штат Джорджія, повернувся з шумом в її життя. Вони, як і тоді, всілися на розлогій веранді.
– У мене з’явився грандіозний план, – повідомив він їй.
– Ви, як і збиралися, працювали таксистом?
– Так, мем, та бізнес з цього поганенький. Я чергував біля всіх цих готелів та театрів, проте пасажирів не дочекався.
– Жодних?
– Ну, одного вечора декілька п’яних молодиків всілися до мене, та тільки-но я рушив з місця, як авто розвалилося на частини. А наступного вечора дощило й інших таксі не було, то до мене сіла леді: сказала, що до неї довго пішки добиратися. Та на пів шляху змусила мене зупинитися й вийшла з авто. Так і побрела під дощем – певно, з розуму зійшла. Доволі специфічна публіка в Нью-Йорку.
– І ви повертаєтеся додому? – співчутливо запитала Амантіс.
– Ні, мем. У мене зародилася ідея, – його голубі очі звузилися. – Цей ваш перукар, з волоссям на рукавах, бував у вас?
– Ні. Він… він більше не приходить.
– Ну, тоді першочергово я б хотів залишити своє авто у вас. Його колір не підходить для таксі. В оплату за збереження можете їздити на ньому скільки завгодно. Нічого поганого з ним не станеться, тільки майте з собою напоготові молоток та цвяхи.
– Я про нього попіклуюся, – перебила Амантіс, – та куди ж-бо ви зібралися?
– Саутгемптон. Це, мабуть, найпривабливіше місце з усіх тих, що поблизу – туди я й зібрався.
Амантіс від здивування стрибнула на ноги.
– І що ви там робитимете?
– Слухайте, – Джим довірливо прихилився до неї. – Ви справді хотіли б стати нью-йоркською світською леді?
– Ще і як.
– Це все, що потрібно було вияснити, – нерозбірливо озвався він. – Ви просто пару-трійку тижнів чекайте тут, на цій веранді… і спіть собі. А якщо навідуватимуться до вас перукарі з волоссям на рукавах, то гоніть їх. Кажіть, що спати хочеться.
