важливих для задуманої справи книжок (на які у нього ледь-ледь вистачило грошей) саме в той день, який він сам собі призначив пороговим. Тому тепер Спартак із завмиранням серця гортав сторінки роману-документу Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр». Гортав доти, поки майже наприкінці не наштовхнувся на виділений курсивом текст:
«Бабин Яр перегородили дамбою і стали в нього нагнітати по трубах пульпу з сусідніх кар’єрів цегельного заводу. По яру розлилося озеро. Пульпа – це суміш води і багнюки. По ідеї багнюка мала відстоюватися, осідати, а вода стікала через дамбу по жолобах.
Я ходив туди і збуджено дивився на озеро багна, що поглинає попіл, кістки, кам’яний осип могильних плит. Вода в ньому була гнила, зелена, нерухома, і день і ніч шуміли труби, що подавали пульпу. Це тривало декілька років. Дамбу підсипали, вона росла і до 1961 року стала заввишки з шестиповерховий будинок.
У понеділок 13 березня 1961 року вона завалилася…»
Опис Куренівської трагедії займав сторінки півтори, не більше. Проте для Спартака кожен рядок цього опису мав просто незмірну цінність. Адже тепер він мав можливість порівняти усе, що вдалося буквально по крихтах витягнути зі старших людей, та цей стислий документальний опис, залишений в друкованому вигляді письменником-дисидентом.
Більше того, Спартак раптом уявив, що це не маленький радянський хлопчик Толік Кузнєцов – це він сам залишився «під німцями» разом з матір’ю-вчителькою, дідусем, бабусею й домашнім котом. Тепер же спогади про життя в окупації одного київського хлопчика потрапили до рук іншого київського хлопчика. І там, у цих спогадах, містилося зовсім невелике, але таке важливе свідчення про техногенний сель 13 березня 1961 року… Хіба ж це не знак згори?!
Втім, у нього ж є ще й друга книжечка…
Спартак розкрив чорну брошурку «Память Бабьего Яра». Це виявився повний перелік імен євреїв, розстріляних під час німецької окупації. Перелік був складений зусиллями Комітету «Бабин Яр». Цікаво, що це за комітет?! І головне, що саме можна відшукати у цій скромній брошурці?..
Як раптом сяйнула просто блискуча думка! А справді, чом би й ні?!
Якщо коротко, то вигаданий Спартаком сюжет роману «Апокаліпсис по-київськи» розвивався наступним чином. Під час Куренівської трагедії з-поміж інших гинуть троє людей: по-перше – будівельник Юра, який працював на зведенні дамби в гирлі Бабиного Яру; по-друге – бард-любитель Мишко, якого запхнули до божевільні за написання антирадянських пісеньок; по-третє – дівчина на прізвисько Мишка, яка заробляла на шикарне життя проституцією. Отож ця трійця стикається з душами трьох євреїв, розстріляних у вересні 1941 року: по-перше – з дівчиною Сонею, яка на момент загибелі закінчувала середню школу; по-друге – з її дідусем, якого всі називали Старим Сьомою; по-третє – з його другом Борухом Пінхусовичем, який звався офіційно, на радянський манер, Борисом Петровичем.
Там діяли ще й інші герої, проте ці були головними: з одного боку – Юра, гітарист Мишко і повія
