дівчина запропонувала попити чаю, а заразом і познайомитися. Й лише за деякий час зніяковіло спробувала пояснити причину раптової втечі кузини:
– Ти не дивуйся поведінці Гулечки, вона торік поховала обох батьків.
– Як це сталося?! – сторопів Валерка.
– Вони були лікарями. Клятий Чорнобиль забрав обох, одного за одним. Гуля тільки нещодавно почала приходити до тями. До Києва вона їде, щоб продовжити навчання в аспірантурі, отож будь до неї поблажливим.
Дочка Антона Семеновича виявилася доброю, товариською і дуже нагадувала свою тезку Оленку з обгортки шоколадки, які випускалися кондитерською фабрикою ім. Бабаєва, тільки більш дорослу. З нею було весело, цікаво і затишно. Вони захоплено теревенили до першої години ночі, немов були знайомі все життя. Ймовірно, спілкувалися б і далі, але прийшов Антон Семенович і розігнав їх по кімнатах – відсипатися. Як з’ясувалося з розмови, Оленка закінчила філологічний факультет Коломенського державного педагогічного інституту. А ось де навчалася Гуля?.. У перший вечір Валерка так про це і не дізнався.
Наступного дня після щільного сніданку він разом з обома дівчатами вирушив до Третьяковки[18]. І тут Валерка вперше здивував супутниць. Річ у тім, що він, виявляється, знав безліч цікавих фактів майже про кожну картину зі знаменитого мистецького зібрання, а тому понад дві години ходив з дівчатами по галереї й докладно розповідав про кожен експонат не гірше від професійного екскурсовода. Навколо них зібрався цілий натовп туристів, які з цікавістю слухали молодого чоловіка. І коли втомлена й голодна компанія нарешті покинула музей, Гуля запитала гостя:
– Валерію, а ви дійсно закінчили тільки КПІ? Чи, можливо, паралельно навчалися іще десь?
На що той весело відповів:
– Ні, окрім політеху ніде я не вчився.
– А звідки ж тоді про все це знаєте?..
– Просто я дуже допитливий і люблю читати.
Вони пішли обідати, потім поїхали кататися в метро. Розповідали анекдоти, жартували, дуркували. Було весело. Гуля навіть дещо відтанула, і хоча вся компанія неабияк втомилася, кінець кінцем вони все одно відправилися подивитись на Старий Арбат.
Потім вирішили наступного дня поїхати або на ВДНГ, або в Музей образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна. А ввечері ще й відвідати філармонію… На Ярославський вокзал буквально ледве приповзли, геть знесилені. І беручи квитки на електричку, вгрузли у неприємність.
Коли Оленка отримала квитки з рук молоденької касирки і поклала їх у мініатюрну шкіряну сумочку, то одразу ж високий, немов жердина, юнак у вицвілій гімнастерці й епатажних галіфе вихопив її з рук дівчини і побіг геть. Валерка кинувся навздогін і ледь не схопив грабіжника за комір сорочки, як раптом двоє хлопців нібито випадково збили його з ніг. Однак молодий чоловік не розгубився і, видобувши з кишені невеликий гумовий м’ячик-«стрибунець», щосили жбурнув у потилицю злодюжці. Важкенька пружна гумова кулька втрапила точно
До Державної Третьяковської галереї – знаменитого московського художнього музею.
