церква домоглася тільки одного – за нею, а не за равеннською залишилася перша роль. Але прихід лангобардів і роздроблення Італії зробили папу сміливішим: він опинився ніби главою Рима, константинопольський імператор і лангобарди виявляли до нього повагу, отже, за його посередництва римляни могли вести перемовини і з лангобардами, і з Лонгином не як піддані, а як рівні. Так папи лишалися друзями то візантійців, то лангобардів, і їхнє значення від цього лише зростало. Саме в цей час, за правління імператора Іраклія, почався занепад східної імперії. Слов’янські народи, про які ми вже згадували, знову напали на Ілірію та, захопивши її, дали їй і своє ім’я – Словенія. Інші ж частини цієї імперії зазнали нападу спочатку персів, потім арабів, що вийшли з Аравії під проводом Мухамеда, і, нарешті, турків. Імперія втратила Сирію, Африку, Єгипет, і, бачачи її безсилля, папа вже не міг звертатися до неї по допомогу. Однак міць лангобардів дедалі зростала, папі треба було шукати нових союзників, і він попросив підтримки у франків та їхніх королів. Отож, усі війни, які в той час варвари вели в Італії, були значною мірою спричинені римськими первосвященниками, і всі варвари, нападів яких вона зазнавала, були майже завжди ними й покликані. Так само поводяться вони й зараз, і саме через це Італія залишається роздробленою й безсилою. Ось чому, розповідаючи про події, що відбувалися відтоді й дотепер, ми вже говоритимемо не про занепад імперії, остаточно переможеної, а про посилення влади римських первосвященників та інших державців, які правили Італією до вторгнення Карла VIII. Ми побачимо, як папи, спочатку застосовуючи лише силу церковних відлучень, потім відлучень і зброї водночас, разом із індульгенціями, стали грізними й благоговійно шанованими, а потім через негідне використання і того й іншого знаряддя силу першого звели нанівець, а щодо другого опинилися на милості тих, до кого зверталися по допомогу.
Однак час повернутися до нашої оповіді. Коли на папський престол вступив Григорій III, а на лангобардський – король Айстульф, останній, порушивши укладені угоди, захопив Равенну й почав війну проти папи. З наведених уже причин Григорій, не покладаючись на константинопольського імператора через його слабкість і не довіряючи слову лангобардів, яке вони так часто порушували, заходився шукати допомоги у Франкському королівстві в Піпіна II, який із герцога Австразії й Брабанту виріс на франкського короля завдяки не стільки своїм достоїнствам, скільки заслугам свого батька Карла Мартелла і свого діда Піпіна. Це батько його Карл Мартелл, правитель королівства, розбив арабів у пам’ятній битві неподалік Тура на березі річки Луари, поклавши там не менше двохсот тисяч ворогів. Так син Мартелла Піпін і став завдяки батьковим заслугам правителем цього королівства. Папа Григорій, як ми вже казали, послав до нього по допомогу проти лангобардів. Піпін обіцяв допомогти, але повідомив папі, що спершу хотів би особисто побачитися з ним і віддати йому належну
