в Італії вже двісті тридцять два роки і від корінного населення відрізнялися тільки назвою. За понтифікату Лева III Карл вирішив навести в Італії лад і дав згоду на те, щоб вони оселилися в краю, де були від самого початку, і щоб край цей називався Ломбардією. Для того щоб вони шанували римське наймення, він звелів, аби межова з ними частина равеннського екзархату називалася Романьєю. До того ж сина свого Піпіна він оголосив королем Італії, щоб підвладні йому були всі провінції до Беневента; решта ж належали візантійському імператору, з яким Карл уклав угоду. На папський престол сів Пасхалій I, і от парафіяльні священники римських церков, аби наблизитися до папи й брати участь у його обранні, вирішили піднести свою владу гучним титулом і почали називатися кардиналами. Вони привласнили такі права, що тепер уже вельми рідко первосвященника обирали не з їхнього середовища, особливо відтоді як їм удалося відсторонити римський народ від виборів глави церкви. Так, після смерті Пасхалія вони обрали папою Євгенія II з парафії Санта Сабіна. В Італії, коли вона перейшла під владу франків, частково змінилися форма і порядок правління, і тому, що папська влада перевершила світську, і внаслідок того, що франки встановили в ній титули графів і маркграфів, як до того равеннський екзарх Лонгин запровадив титул герцога. Коли потім папою став римлянин Оспорко, він вважав за необхідне змінити таке неблагозвучне ім’я і змінив його на Сергія; відтоді й повівся звичай, за яким папи після обрання змінюють ім’я.
Тим часом імператор Карл помер, залишивши престол сину своєму Людовіку. Після смерті останнього серед синів його виникли такі чвари, що на час онуків франкський дім втратив імперію, яка перейшла до германських правителів: першим германським імператором став Арнольф. Через розбрат Каролінги втратили не тільки імперію, а й Італійське королівство; лангобарди знову посилились і почали утискувати папу і римлян. Не знаючи вже, до якого правителя звертатися по допомогу, папа змушений був оголосити королем Італії Беренгарія, герцога Фріульського.
Події ці додали сміливості гунам, які осіли в Паннонії, напасти на Італію; знову розбиті Беренгарієм, вони повернулися до Паннонії, чи, точніше, до Угорщини, як вони тепер називали цю провінцію. У Візантії імператором на той час став Роман, який відняв владу в Константина, котрому спершу служив як начальник його війська. Скориставшись зі зміни влади, Апулія і Калабрія, що входили, як ми згадували, до складу східної імперії, повстали проти Романа, і, роздратований цим, він дозволив сарацинам проникнути в ці землі, котрі й були ними захоплені, після чого сарацини спробували одним ударом захопити Рим. Однак римляни, бачачи, що Беренгарій опікується обороною від гунів, воєначальником своїм обрали Альберіха, герцога Тосканського, і завдяки його рішучості врятували Рим від арабів, які, знявши облогу, поставили на горі Ґарґано міцну фортецю, звідки панували над Апулією й Калабрією та здійснювали набіги
