передісторії Чіпки Варениченка та Галі, котра стала його дружиною. Не можна не побачити тут звернення письменників до одного з ключових постулатів європейського натуралізму, що передбачає простеження фізіологічної й духовно-психологічної спадковості кола основних персонажів.
Високий рівень прозового письма, притаманний романові, засвідчено й багатобарвним змалюванням цілого ряду живих, динамічних епізодів, пов’язаних як з основною лінією твору, так і з периферійними (приміром, І. Франко особливо відзначав у ньому сцену «усмирення» непокірних піщан, розповідь про постій москалів тощо).
Видається, можна вести мову й про етнічно-міфологічні комплекси у глибинній структурі роману, зокрема ті, що складаються у «міф про упиря» і заявлені як зловісне, кількаразове повернення минулого (воно переслідує і матір Нечипора, і його самого): то в образі «чоловіка з Дону» (призвідця втрати клаптя землі), то «поновленою» справою про давній проступок Чіпки, то гризотою про неправедно нажите багатство, узяте за Галею, то непозбутнім товариством трійці волоцюг, яка знову, і ще глибше затягує героя твору у моральні трясовини…
«Повія» – ще одне велике епічне полотно Панаса Мирного, що має підзаголовок: «Роман з народного життя». Як і в попередньому творі цього жанру, розлога повістувальна форма дає нагоду письменникові образним словом здійснювати докладний соціальний і психологічний аналіз великого фрагмента зображуваного. Романіст ще раз засвідчив схильність до створення в цьому жанрі багатоперсонажних груп, до багатошарових «зрізів» суспільних середовищ, які досліджує, до детального мотивування дій, що визначають сюжетний рух. Можна констатувати й певну спробу наблизитися до більш безпосереднього представлення душевного життя героя (в даному випадку – героїні) через виклад снування її думок, переживань, передчуттів, сновидінь тощо.
Композиція роману «Повія» загалом проста, на що має вплив малорозгалужений сюжет. В його основі – історія наймитування й поступового падіння вродливої, душевно незіпсутої сільської дівчини, її шлях від одного господаря до іншого, ще до інших, наприкінці – уже в ролі жінки для розваг, а далі шпиталь і околиця нелюбого рідного села, діставшись якого, вона, уже хвора і знівечена, замерзає. Структура цього роману з такою життєвою «подорожжю» героя, котрою «нанизано» різноманітні його пригоди, його перебування в різних соціальних ярусах і середовищах, у найзагальніших рисах нагадує «Миколу Джерю» І. Нечуя-Левицького, але ще більше – романи епохи Просвітництва, такі як «Молль Флендерс» Д. Дефо, «Життя Маріанни» П. К. Маріво, «Кандід» Вольтера, особливо ж – «Халепи доброчесності» маркіза де Сада (роман, з яким «Повія» Панаса Мирного може вступати в діалог-дискусію за своїми мотивами). Христя виступає то, найчастіше, учасником, то спостерігачем певних подій, то особою, про яку ведеться мова у різних, важливих для цілей авторського зображення, групах персонажів, –
