від вроди й любові Христі, не тільки не гадає всерйоз поєднати свою долю з долею дівчини, але й навіть не стає на її захист у звичайній ситуації. Варто зазначити, що у перших підступах до теми цього роману герой, дрібний чиновник із прізвищем Проценко (Процаєнко, Грицаєнко), мав бути благородним ідеалістом-народолюбцем (з рисами відомого громадівського діяча Д. Пильчикова та автобіографічними – самого автора), що подає допомогу скривдженій жінці, героїні твору. Однак у процесі написання роману функція «Проценка» зазнає значної еволюції, на чому позначилась як, з одного боку, неухильна художня логіка твору, так і, очевидно, світоглядне розчарування письменника у силі й глибині переконань чималої частини тогочасної інтелігенції.
Якщо роман «Повія» уміщувати у параметри притаманного загалом творчості Панаса Мирного докладного соціального й психологічного аналізу певного соціального типу, то спершу можна подумати, що назва роману не повною мірою відповідає його змісту. Три перші частини твору містять розлоге змалювання пригод та переживань героїні, молодої дівчини, що прийшла із села наймитувати в місто; історія спокушення Христі Притики, власне, її довірення себе безвідповідальному супутникові, що поставився до неї не без деякого – цілком мізерного – душевного відгуку, – розгорнута у третій частині («Сторч головою»). У частині четвертій («По всіх усюдах») читач бачить Христю уже у складі групи «арф’янок», що гастролюють з міста в місто, розважаючи товариства пересичених багатіїв. Власне, тільки в цій, останній частині, у кількох її епізодах і фрагментах, Христя, каючись і картаючи себе, показана в тому способі життя, який може асоціюватись із життям «повії». Може видатися, що романові бракує ще одної, вельми суттєвої, частини – тієї, яка мала б бути поміщена між реально існуючими третьою та четвертою і у якій би було представлення того, як із випадково зведеної, загалом щирої і чесної дівчини, стає жінка для розваг. Адже, здавалося б, не кожна зведениця, та ще й із такими задатками характеру, мусить поповнювати ряди «арф’янок».
Цікаво, що уже перший видавець повного тексту «Повії» (І. Ткаченко) вважав серйозним прорахунком письменника відсутність у романі такого, як йому видавалося, необхідного, конкретного показу еволюції героїні – від її взаємин із спокусником до стану, що означений заголовком.
У процесі створення роману автор здійснював деякі спроби показати «розпусні» витівки Христі (див. коментар до твору), але зрештою відмовився від цього: логіка характеру героїні і масив уже зображених обставин, очевидно, підказували йому, «повії». Може видатися, що романові бракує ще одної, вельми суттєвої, частини – тієї, яка мала б бути поміщена між реально існуючими третьою та четвертою і у якій би було представлення того, як із випадково зведеної, загалом щирої і чесної дівчини, стає жінка для розваг. Адже, здавалося б, не кожна зведениця, та ще й із такими задатками характеру, мусить поповнювати ряди «арф’янок».
