пита, роздумуючись, Грицько.
– Не знаю… Каже – хліб продати… А я стою собі та думаю: який це він хліб продає, й навіщо тобі хліб купувати, коли, спасибі Богу, й свій ще потроху тягнеться…
– Що ж ти йому одказала?
– Що ж я йому одказала? Сказала, щоб зайшов пізніше, як ти дома будеш…
– Ну, а він тобі – що?
– Каже: зайду, – та й пішов з двору.
– Гм, – мугикнув Грицько. – От, дивіться, коли не здурів парубок… З круту спився!
Розмова про Чіпку на цім обірвалася. Грицько став розпитувати, чи все гаразд у господі, що робила Христя, чи здужала, чи ні?… Христя одказувала і собі розпитувала Грицька: що їм казали, про віщо розпитували, як задержали? Перегодя трохи, Христя питає чоловіка:
– Чи не час уже обідати? Ти з дороги – виморився, виголодався… пообідаєш, спочинеш…
– Та таки й справді виголодався. Хліба нестало, випросив був краєць у чоловіка та перехопив трохи… А тепер – немовби й теє…
Собача брехня перервала їх річ. Христя глянула в вікно.
– От і Чіпка йде…
Грицько собі глянув.
– Та й обірваний та обшматований який, Господи!
– Може б, сказати, що тебе нема дома, поки пообідаємо? – дивлячись на Грицька, питає Христя.
– Ні, хай… чоловікові втретє не забиватись… Ти знаєш: ми з ним колись товаришували, як ще вдвох вівці пасли. Чудний трохи… а добрий був друзяка… А тепер, глянь: що з ним сталося?!.
Чіпка скрипнув дверима, увійшов у сіни; собака аж за одвірки гризе, так валує. Христя одчинила хатні двері.
– Та й собака ж у вас! – обізвався до неї Чіпка. – З порожніми руками не сікайся!.. Здорові були!
– Здорові… Ідіть у хату: я вже сама закручу завертку, бо вона в нас так туго ходить, що як хто другий, то й не закрутить…
Христя кинулась до надвірних дверей, одчинила їх, гукнула на собаку, потім зачинила й закрутила заверткою.
– Що, Грицько вернувся? – питає Чіпка, дожидаючи, поки Христя поралась біля дверей.
– Вернувся. Чому ж ви не йдете в хату? Ідіть!
Чіпка несміливо вступив у хату та й став коло порога.
Йому якось і соромно стало, і страшно… Грицько привітався перший.
– Здоров, Чіпко!
– Здоров, Грицьку! Здоров, брате!.. Чи бач, як ти перемінився!.. Як одружився, то й не пізнати тебе!
– Чим же я перемінився?
– Усім… заріс, постарів…
– От, ще вигадайте! – защебетала Христя. – Де ж таки він старий?… То він не поголився… то так воно здається…
– А може… Та ні: я таки тебе, Грицьку, молодшим бачив…
– Це так мене зостарила молода жінка, – сміється Грицько.
– Тільки б і старості… – усміхаючись, каже Чіпка.
– Та й ти, Чіпко, перемінився… на себе не схожий… Чого це ти так занепав?
– Лихо, брате!.. – зітхнувши, одказав Чіпка й сів поруч з Грицьком коло столу. –
