в? – гугукнув Пу-Гу. – У нього одні овочі в голові.
– Але птахам буде важко переносити посилки, Чав-Чаве, – зауважив Лікар, – за винятком хіба що маленьких бандерольок, які до снаги великим птахам.
– Так, я знаю. Я про це подумав, – відказав підсвинок. – Але цього місяця в Англії достигає брюссельська капуста. Це моя улюблена городина, щоб ви знали, ну, після пастернаку, звісно. І я чув, що один вид дроздів наступного тижня відлітає з Англії в Африку. Це ж не буде занадто нахабно попросити кожного з них принести одну-одненьку брюссельську капустинку, правда ж? Летітимуть сотні птахів, і якщо кожен з них принесе одну головку, то нам цього вистачить на кілька місяців. Я вже не куштував свіжих англійських овочів з минулої осені, Лікарю. І мені так набрид цей ямс, і бамія, і вся ця африканська гидота.
– Гаразд, Чав-Чаве, – погодився Лікар, – я подумаю, що тут можна зробити. Ми надішлемо листа в Англію з наступною поштою й попросимо дроздів доставити тобі твою брюссельську капусту.
Отак ще один відділок, Доставка посилок, додався до Зарубіжної пошти Фантіппо. Капуста для Чав-Чава прибула (цілі тонни капусти, бо це був дуже великий переліт птахів), і після цього багато інших видів тварин приходили до Лікаря й просили його надіслати запит про заморську їжу, коли їхні власні запаси закінчувалися. У такий спосіб також, замовляючи насіння й саджанці з інших країн за допомогою птахів, Лікар провів чимало експериментів з вирощування та з так званої акліматизації фруктів, і овочів, і навіть квітів.
І вже дуже скоро в старомодних підвіконних ящиках для квітів на плавучій пошті буяли герані, і нігтики, і цинії, вирощені з насіння й саджанців, які його птиці принесли з собою з Англії. Ось чому багато тих самих овочів, які ростуть в Англії, ви тепер можете знайти в дикому вигляді в Африці. Вони потрапили сюди завдяки пристрасній любові Чав-Чава до їжі, на якій він виріс.
А невдовзі після цього, коли великі птахи почали переносити більші пакунки, фантіппійці отримали новий вид регулярних поштових послуг – кожні два місяці вони могли одержувати нові посилки. Отож з Англії їм стали присилати будильники і купу інших речей.
Король Коко навіть замовив собі новий велосипед. Його перенесли по шматках. Двоє лелек тягли кожен по колесу, орел – раму, а ворони – дрібніші деталі, такі, як педалі, гайкові ключі й банку з мастилом.
Збірка королівського велосипеда
Коли почали збирати велосипед докупи на плавучій пошті, то виявилося, що однієї деталі – гайки – бракує. Але в цьому не було вини відділу посилок. Гайку забули покласти виробники, які відправляли велосипед із Бірмінгема. Але Лікар з наступною поштою надіслав їм скаргу, і нову гайку йому вислали негайно. І тоді Король тріумфально проїхав на своєму новому велосипеді по вулицях Фантіппо, і з цієї нагоди було влаштовано всенародне свято. А свій старий велосипед він віддав братові, Принцеві Воллі-Боллі. Відкриття ж Відділу посилок, яке насправді започаткував Чав-Чав, було проголошено великим успіхом.
А через кілька тижнів Лікар отримав ось такого листа від фермера з Лінкольнширу:
«Шановний пане! Дякую вам за прекрасні прогнози погоди. Завдяки їм мені цього року вдалося виростити такий багатий урожай брюссельської капусти, якого ще не бачили в Лінкольнширі. Але в ніч перед тим, як я зібрався зібрати її й відвезти на ринок, капуста щезла з моїх полів, вся до останньої головки. Як – цього я не знаю. Може, ви мені зможете щось пояснити?
Ваш покірний слуга
Ніколас Скроджинс»
– Боже ж мій! – здивувався Лікар. – І що ж могло трапитися з цією капустою?!
– Її злопав Чав-Чав, – зауважив Пу-Гу. – Без сумніву, це та сама капуста, яку сюди переправили дрозди.
– От халепа! – скрикнув Лікар. – Це дуже й дуже погано. Що ж, тепер я мушу знайти якийсь спосіб, щоб заплатити за неї фермерові.
Тривалий час Чап-Чап як домогосподарка по-материнськи намагалася переконати Лікаря, щоб він узяв собі відпустку й відпочив від своїх поштових клопотів.
– Ви знаєте, лікарю, – казала вона, – ви так обов’язково захворієте, ось що станеться з вами, це як пити дати. Жодна людина не здатна так гарувати, як це робили ви протягом останніх місяців, і не поплатитися за це. Ось тепер уже поштове відділення працює як слід, чому б вам не передати його в управління королівським поштарям, а самому трошки не відпочити? І, до речі, ви що, взагалі не збираєтеся повертатися до Паддлбі?
– Збираюся, – відповів Джон Дуліттл, – але на все свій час, Чап-Чап.
– Але ви мусите взяти відпустку, – наполягала качка. – Облиште поштове відділення на якийсь час. Влаштуйте собі подорож уздовж узбережжя на каное для зміни обстановки, якщо ви вже не хочете їхати додому.
Лікар увесь час повторював, що влаштує. Але
