сірників у коробочці – це лікар намагався запалити світло.
– Візьміть свічку, вона на столі… отам… погляньте… зразу за вами, – підказала канарка, коли сірник ледь освітив кухню.
Тремтячими пальцями Лікар запалив свічку. Потім, прикривши вогник рукою, він вискочив із кімнати й помчав угору по сходах.
– Нарешті! – промурмотів він. – Сподіваймося, ще не занадто пізно!
Збігши вгору по кухонних сходах, Лікар натрапив на мартина, що саме заходив усередину маяка з двома своїми товаришами.
– Лікарю, – вигукнув мартин, – ми затримували корабель, скільки могли. Але ці дурні моряки, не розуміючи, що ми намагаємося їх врятувати, почали поливати нас зі шлангів, і ми були змушені відступити. Тепер корабель страшенно близько.
Без жодного слова Лікар побіг по гвинтових сходах вежі. Витóк за витком він мчав угору, так що у нього аж в голові запаморочилося і він мало не падав з ніг.
Нарешті Джон Дуліттл дістався камери на самому верху, де знаходилася велика скляна лампа, він поставив на підлогу свою свічку, чиркнув відразу двома сірниками й, узявши по одному в кожну руку, підпалив великого ґнота з обох сторін.
Тим часом Чап-Чап знову вийшла надвір і спостерігала, як наближається корабель. І коли нарешті сильне світло від потужної лампи з верху вежі несподівано освітило морську поверхню, то стало видно, що ніс вітрильника знаходиться не більше як у ста ярдах від скелястого берега мису!
І тоді пролунав крик спостерігача на щоглі, потім загорлав, віддаючи накази, капітан, засвистіли свистки й забомкали суднові дзвони. І це було якраз вчасно, щоб урятувати корабель від водної могили. Великий вітрильник різко повів носом убік і благополучно розвернувся у напрямку відкритого моря.
Глава ІІ
Мартини й кораблі
Коли ранкове сонце зазирнуло у вікно маяка, воно побачило, що Лікар і досі клопочеться біля доглядача, який лежить внизу біля гвинтових сходів.
– Він приходить до тями, – сказала Чап-Чап. – Погляньте, його очі починають кліпати.
– Принеси мені більше чистої води з кухні, – попросив Лікар, який обмивав здоровенну гулю на одному боці чоловікової голови.
І ось доглядач широко розплющив очі і втупився поглядом у Лікареве обличчя.
– Хто?.. Що? – пробурмотів він, нічого не розуміючи. – Світло!.. Я маю запалити світло!.. Я маю запалити світло! – він безуспішно спробував устати.
– Усе в порядку, – зупинив його Лікар. – Світло ми запалили. А зараз уже майже день. Ось, випийте оце. Вам стане краще.
І Лікар підніс до його губ якусь мікстуру, що її він дістав із свого маленького чорного саквояжа.
Невдовзі чоловік уже настільки зібрався із силами, що зміг підвестися. З допомогою Лікаря він спромігся дочвалати аж до кухні, де Джон Дуліттл і Чап-Чап зручно вмостили його на кріслі, запалили в пічці й приготували для нього сніданок.
