омуністичного вождя, античної богині та християнського святого. Але саме це відбувалося в душах молоді: релігійні традиції впереміш з інстинктивним потягом і у співставленні з новою, насаджуваною ідеологією. Яка ж це дрібниця?
Романи Валер’яна Підмогильного «Місто» і «Невеличка драма» взагалі були безпомилковим психологічним аналізом свого часу і тонким діагнозом душі тогочасної української людини. І знов-таки: чому дивуватися, коли…
У квартирі Валер’яна Підмогильного висів портрет Зигмунда Фройда. І в цьому є якийсь символічний зміст.
У 1901 році Фройд видає свою «Психопатологію повсякденного життя», в який стверджує, що несвідоме втручається у свідоме життя і що кожна людина сповнена своїх психічних відхилень, тобто психічних особливостей.
У 1901 року народився Валер’ян Підмогильний. Фройд для нього відкрив таємниці психіки людини. Письменник створюватиме психологічні портрети людей, досліджуючи, як інстинкти і приховані бажання впливають на життя кожного з нас.
Творчість письменника великого провіденціального дару Валер’яна Підмогильного (1901–1937) – одна з вершин української прози XX століття і пророчий дороговказ для її подальшого розвитку. Він вивів українську літературу на рівень найвищих шукань європейської літератури, а в чомусь навіть випередив шукання «філософії існування» європейських екзистенціалістів, лауреатів Нобелівської премії Альбера Камю і Жан-Поля Сартра.
Валер’ян Підмогильний не оперував оціночними формулами щодо своїх персонажів – вів діалог, інколи провокативний, причому вів не тільки зі своїми читачами-сучасниками, але й зараз веде його з нами – наступними поколіннями читачів.
Від себе додам: устами головного героя свого роману «Місто» він проголошує своє мистецьке кредо – писати правду про внутрішній світ людини: «Додержуватиметесь цього кредо й тоді не спатимете ночей. Ваші думки витимуть, як голодні собаки. І кожен рядок ви писатимете власною кров’ю, а це єдина фарба, що ніколи не втрачає блиску».
І це при тому, що всього 13 років вільного життя було йому відпущено для творчості, плюс три роки творчості у більшовицькому казематі.
Вражає самий масштаб його мистецьких осягань.
Письменник небувалої творчої продуктивності. Писати почав, ще будучи учнем реального училища у 1917 році, останні твори написав в ув’язненні у 1934–1937 роках. Автор 2 романів, 2 повістей, 24 оповідань. Видавав свої твори в Україні, українською – у Празі й Берліні, російською – в Москві.
Перекладач. Переклав українською твори 15 класиків французької і англійської літератури!
Мовознавець. Автор унікального українського «Фразеологічного словника ділової мови»! Протестував проти горезвісного суржика, що заполонив українську мову, як говорив один з його персонажів – «апаздалі!»
Літературознавець. Автор літературно-критичних досліджень про творчість класиків української літератури і сучасних українських письменників. Уперше ввів імена Зігмунда Фройда, Сьорена К’єркєгора в український суспільний обіг.
Організатор українського літературно-мистецького процесу. У 20-і роки складалися угрупування письменників схожих поглядів на розвиток української літератури, зв’язаних не якимись спільними політичними переконаннями, але виключно мистецькими поглядами. Підмогильний бере участь в організації і роботі об’єднань «Аспис» («Асоціація письменників»), «Ланка», «Марс» («Майстерня революційного слова»), які гуртували, щоправда, на якийсь час, талановитих молодих українських поетів і письменників, що прагнули європеїзації української культури.
Справа, звісно, не тільки – і навіть не стільки – у кількості творчого надбання, скільки в тому, що він вводив українську літературу у русло розвитку новітньої європейської художньої культури. Тож не дивно, що ще за життя, у 20-і – першу половину 30-х років минулого століття, був знаменитим в Україні та відомим за кордоном як український письменник. Ба більше: у творчих пошуках він випереджав пошуки видатних європейських письменників XX століття.
Трагічна постать: у 1934 році його було заарештовано і ув’язнено на 10 років до Соловецького табору, а у 1937 році, за узвичаєною практикою, яку не назвеш інакше, як гуманістичною катастрофою, розстріляно…
І все. Не стало такого письменника. В СРСР ім’я Валер’яна Підмогильного на довгі роки було піддане забуттю. Від 1934-го до 1989 року його твори взагалі не видавались, хоча він був реабілітований ще у 1956 році.
Ще у 50-і роки український літературознавець, письменник, критик Григорій Костюк (1902–2002), що належав до у діаспори, надзвичайно точно оцінив творчість Підмогильного:
«Підмогильний був яскравою творчою індивідуальністю, цілковито український талант, що надзвичайні події і явища після 1917 року умів спостерігати
