міцний. Ви ж знаєте, валеріана – це багаторічна трав’яниста рослина, з корневищ якої виготовляють лікарські настойки, що використовують як заспокійливий і тонізуючий засіб для серця і нервової системи…
Отже, український сільський хлопчина Валер’ян:
і – Freud?
і – Camus?
і – Sartre?
і – Kierkegaard?
І тим не менш сільський хлопчина з невеличкого українського хутора Чаплі першим в Європі зробив крок у «філософію буття», яку пізніше назвуть екзістенціалізмом. Його твори були надруковані ще за його життя у Ляйпцігу, Празі, Берліні.
І все ж – суцільні знаки запитання стосовно Підмогильного, на які свого часу я сподіваюсь дати неумоглядні, врозумливі відповіді…
Тож почнемо з початку.
Загадки і непорозуміння починаються від народження. Пишуть, що Підмогильний «народився в селі Писарівка у бідній селянській родині».
Він таки народився у Писарівці Павлоградського повіту (нині Синельниківського району) поблизу від Катеринославу (нині Дніпра): хлопчик, який малюватиме психологічні портрети людей і покаже людям, як інстинкти й приховані бажання завжди, так чи інакше, впливають на життя кожного з нас.
А от щодо бідної селянської родини відомості неточні. Насправді батько Валер’яна Петро Якович Підмогильний землеробством не займався. Тільки у 1907 році він купив землю неподалік від Писарівки і заснував там хутір, що в народі звався «Собачим». У ньому його син написав свої перші оповідання, але це станеться пізніше. Батько ж працював конторщиком – управителем панського маєтку в економії графа Ілларіона Воронцова-Дашкова, російського державного діяча, землевласника і підприємця у великому, понад 1000 дворів, степовому селі Чаплі (нині в межах Дніпра). Навпроти Чаплів, у селі Кодаку була дерев’яна козацька церква, збудована без єдиного цвяха. У церкві часто бувала родина Підмогильних.
Батько – Петро Якович – обіймав в економії посаду, яка вимагає певної освіти і суми спеціальних знань, тож одержував пристойну зарплатню. У всякому разі батько письменника аж ніяк не був бідняком і типовим сільським жителем.
Мати – Мокрина Семенівна, селянка, також працювала в економії графа, хоча зрозуміло, університетів не закінчувала. І, як згадують ті, хто її знав, «виділялась надзвичайною природною інтелігентністю». Знала багато народних пісень, поетичних легенд, звичаїв і прищепила дітям любов до краси і витонченості української мови.
Це була інтелігентна українська родина, де важило не класове походження, не «бідний – багатий», але самий образ життя. В сім’ї було двоє дітей – Настя і Валер’ян. Батько збирав бібліотеку, прагнучи надати дітям освіту. Досить сказати, що він запросив додому вчителя французької мови, який вчив також дітей графа, і зрештою Настя і Валер’ян оволоділи французькою досконально.
Забігаючи наперед, зазначу, що Анастасія Петрівна понад 20 років завідуватиме кафедрою іноземних мов у Харківському інституті механізації
