Потапівна мала добру й щедру вдачу. Дуже любила дітей – і своїх, і чужих. «Дядина Варвара Потапівна, – згадувала Марія Петрівна Щербань, – так гарно вив’язувала дівчат шовковими хустками, що до неї в свята ішли всі дівки. Так вив’язувати в с. Біївці більше ніхто не вмів. Тоді спеціально для вив’язування були дуже гарні хустки з натурального шовку з чорною основою і темно-червоним пітканням, з синьою основою і рожевим пітканням».
Федір Трохимович та Варвара Потапівна мали чотирьох дітей: Мелашку, Михайла, Павла і Ганну. Залишилась одна донька – Ганна Федорівна Щербань. Вона згадувала: «Були в мене сестри і брати, але померли ще дітьми. Рано – у сорок два роки не стало моєї матері. А батько дожив до глибокої старості. Помер він у 1949 р. – на 76 році життя».
Федір Трохимович вдруге не одружувався. Пояснив дочці: «Яку жінку я не візьму, вона тобі матір’ю не буде. Тож будемо якось жити самі, без мачухи». Він дуже любив і жалів свою єдину доньку Ганну.
Приблизно 1925 року на своєму дворищі Федір Трохимович побудував нову хату. У цій хаті народився Василь Симоненко.
II
Василева Мама
Я хотів би, як ти прожити.
Щоб не тліти, а завжди горіть,
Щоб уміти, як ти любити,
Ненавидіти, як ти уміть.
У родині Федора Трохимовича та Варвари Прокопівни Щербань року 1910-го, місяця вересня, у 16-й день знайшлася дівчинка, яку нарекли Ганною. Батько постійно пропадав на роботі, а мати дівчинки мала хворе серце, тому передовсім вихованням доньки опікувалася бабуся – Варвара Максимівна Остапенко-Щербань. Бабця Варвара знала силу-силенну цікавих історій і Ганнуся залюбки слухала її оповідки. Таке спілкування спонукало дівчинку прислухатися до мови односельців, придивлятися до обрядів, заучувати народні пісні, навчатися різних способів лікування.
Серед однолітків її вирізняла добра пам’ять і спостережливість. Вона дуже любила народну мудрість. Багато всього, що живе в українському народові, знала від свого батька, Федора Трохимовича, дещо від бабусі, Варвари Максимівни, односельців, зокрема від Садового Лавріна – свекра знаменитої баби Онисі. Дід Лаврін був живою скарбницею всього народного.
Згодом Ганна Федорівна збере чимало прислів’їв, приказок та примовок, записавши їх в окремий зошит під назвою «Перлини поміж людей». Свої записи вона спорядила словами: «Люди народжуються і вмирають, а прислів’я летять через цілі століття. Ніхто не знає, хто перший випустив цю пташку, що має такі міцні крила».
Перлини народної мудрості, що записала Ганна Федорівна, мають непересічне значення. Вони ті промінчики, якими висвічує поезія її сина. Ось звідки черпав мудрість та образність вічно молодий витязь української літератури, ось звідки його велика любов до рідної мови, яку він, помноживши на свій талант, передав людям у чистих гранях поезії.
