аждарха-дарителів.
Образ аждарха, подібно апи, також використовуваний туркменськими поетами-класиками. З цим драконом порівнювали дві чорні коси юних дів – «…довге чорне волосся красунь». В основі цього порівняння, мабуть, уявний чорний колір аждарха, його звивистість, хвилястість тіла. Ну, звичайно, і одвічні чари прекрасних кіс, які можуть «проковтнути» серце чоловіка, як аждарха свої жертви.
«І волосся коханої боюсь,
Дві коси, що мов дракони…»
У деяких азербайджанських міфах аждарха поселяється у череві вагітної жінки і вбиває плід.
У міфах татар-мішарів аждарха – вогняний змій, який прилітає в дім до вдови у подобі її померлого чоловіка і живе з нею, від чого жінка хворіє і помирає.
У міфах азербайджанців, казанських татар і башкирів, аждарха пов'язаний з водою, живе в озері чи на морському острові, на який його переносять хмари.
Під турецьким впливом образ аждарха перейшов у міфологію слов'янських народів Балкан (у сербів подібний персонаж – аждайя, у болгарів – аждер).
Аждарха зустрічається доволі широко не тільки в народній творчості туркменів і інших споріднених їм чи сусідніх народів, але і в їхніх побутових уявленнях.
У газалах співається про плинність земного існування, про те, що чорна земля як аждарха (дракон) одного разу розкриє пащу і проковтне людину (основною характеристикою нижнього світу є чорний колір).
В основі народних вірувань і забобонів, пов'язаних з аджархом, покладені, очевидно, реальні моменти: зустрічі людей з окремими екземплярами гадюк, які вражали їхню уяву своїм незвичним виглядом чи розміром. У глухих місцях Туркменістану зустрічалися гади дуже великих розмірів. Відомий письменник, автор роману «Чингізхан» Василь Ян засвідчував, що у 1902 p. y Пріатріччі натрапив на величезну кобру, довжина якої, як з'ясувалося пізніше, була 213 сантиметрів.
У міфах туркменів (також казанських татар, башкирів, узбеків), аждарха, якому вдалося дожити до 80 років (у казанських татар до ста або й тисячі) перетворюється в демона ювху.
З драконами Анау пов'язана ледве не міфічна історія, яка сталася вже у 40-х роках XX ст. У 1948 р. шестидесятирічний художник по килимах Ашгабадської експериментальної фабрики килимів Абдула Есґеров і юна, шістнадцятирічна килимарка Бостан Ґельдиєва вирішили створити унікальний за сюжетом і технікою виконання килим. Есґер-ага, так називали художника колеги, зачарований красою Анауської мечеті, створив серію ескізів, де, поруч з квітково-рослинним орнаментом, підказаним кахлями фасаду знаменитого пам'ятника, використав фігури аждархів, розмістивши на центральному полі вісім зображень цих драконів. Ескізи були ухвалені, і почалося ткання, причому у незвичній для туркменського килимарства – різновисокій, рельєфній манері.
5 жовтня 1948 p., коли до завершення роботи над килимом залишалося всього 10–15 сантиметрів,
