ще сіна.
Він відімкнув комору і дістав перший з їхніх чотирьох доїльних апаратів. Несамовито кривлячись від блискоту його сталевого верху, він покотив апарат по проходу.
Школа. Та йобана, крий боже, школа.
Наступні дев’ять місяців зяяли перед ним, мов якась безкінечна могила.
4:30 ранку.
Плоди вчорашнього пізнього доїння були перероблені і поїхали до Лігва, але тепер уже не в бідонах з оцинкованої сталі, а в картонних пакетах під яскравим лейблом «Молочарня Теннета». Батько Чарлза Ґріффена ще продавав своє молоко сам від себе, але зараз це вже не було практичним. Конгломерати зжерли останніх незалежних виробників. Молочником у західному Салимі був Ірвін П’юрінтон, і свій маршрут він розпочинав з Брок-стріт (називаною поза містом Брок-роуд або Та Безбожна Пральна Дошка). Пізніше він об’їде центром міста, а потім обробить передмістя вздовж Брукс-роуд.
У серпні Вінові виповнилося шістдесят один, і вихід на пенсію вперше почав здаватись йому справжнім і можливим. Його дружина, осоружна стара курва на ім’я Елсі, померла восени 1973 року (випередження його було єдиною люб’язною справою, яку вона зробила за двадцять сім років їхнього шлюбу), тож коли пенсія нарешті настане, він збирався забрати свого собаку, дворняжку-напівкокера на ім’я Док, і переїхати південніше, до Пемаквід Пойнту[50]. Він планував спати щодня до дев’ятої і ніколи більше не бачити, як сходить сонце.
Він зупинився перед будинком Нортонів і склав до свого козуба їхнє замовлення: помаранчевий сік, дві кварти молока, дюжина яєць. Коли вилазив з кабіни, в коліні стрельнуло болем, але слабенько. Цей день обіцяв бути чудовим. До звичайного замовлення місіс Нортон округлим, за методом Палмера[51], почерком Сюзен було дописано: «Будь ласка, Віне, покладіть одну маленьку сметану. Дякую».
П’юрінтон пішов по сметану назад: мабуть, це буде один з тих днів, коли всім хочеться чогось особливого. Сметана! Одного разу він її куштував і йому хотілося виригати.
Небо на сході почало світлішати, а на полях між тут і містом королівським розсипом діамантів виблискувала роса.
5:15 ранку.
Одягнена в заношений домашній халат і рожеві шльопанці Єва Міллер уже двадцять хвилин як встала. Вона готувала собі сніданок – яєчня з чотирьох яєць, вісім шматочків шинки, пательня смаженої картоплі. Це скромне снідання вона прикрасить двома скибочками тоста з варенням, десятиунцієвою склянкою помаранчевого соку[52] і чашкою кави з вершками на закінчення. Дебела, але не достоту товстуха; надто завзято вона працювала, щоби тримати свій заклад на належному рівні, де там їй було ще товстіти. Вигини її тіла були героїчними, раблезіанськими. Бачити її в русі, коли вона порається біля своєї восьмиконфорочної електроплити, то було як дивитися на неугавне хвилювання морського припливу або пересування
Pemaquid Point – мис зі збудованим у 1828 році знаменитим маяком біля міста Бристоль, популярна курортна місцина в штаті Мейн.
Palmer-method – розроблений Остіном Палмером (1960–1927) метод швидкісного розбірливого курсивного письма, колись найпопулярніший у США.
10 унцій = 283,49 грамів.
